САМООСВІТНЯ КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК КЛЮЧОВА ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА

Анотація

Статтю присвячено проблемам формування самоосвітньої компетентності, яка завжди була невід’ємною частиною інтелектуального ресурсу педагога. Вимушеність переходу на переважно дистанційні методи навчання внаслідок надзвичайних чинників (пандемія, військові дії) загострила необхідність швидкого оволодіння новими освітніми практиками, що базуються на інноваційних інформаційно-комунікаційних технологіях. Ситуація надзвичайно ускладнилася у зв’язку з бурхливим вибухом технологій та інструментів штучного інтелекту, які роблять неминучими революційні зміни в організації освітніх процесів, де роль усіх її учасників, насамперед педагога, кардинально змінюється. Унаслідок цього самоосвіта стає найважливішим складником професійної діяльності педагога, а самоосвітня компетентність – найважливішим складником інтелектуальної компетентності у наборі його ключових компетентностей. У статті розкриваються зміст самоосвітньої компетентності, її склад, ресурси та алгоритми формування. Особливо звертається увага на роль когнітивних та метакогнітивних стратегій у процесі самоосвіти. У числі когнітивних стратегій указуються визначення власних інформаційних потреб, моніторинг та апробація різних інструментів штучного інтелекту, уміння складати адекватні питання (prompts), експериментування. У переліку метакогнітивних стратегій – самооцінка, контроль процесу спілкування зі штучним інтелектом, виявлення та виправлення власних помилок. Формування таких стратегій викликано величезною кількістю інструментів штучного інтелекту, що вимагає набуття нових умінь та навичок інформаційної та інтелектуальної компетентності, необхідних для, з одного боку, ефективного їх використання, а з іншого –формування здатності контролювати та регулювати власні когнітивні процеси. У статті також наводяться деякі існуючі інструменти штучного інтелекту, знайомство з якими буде у нагоді педагогам, що планують підвищити власну кваліфікацію з питань використання технологій штучного інтелекту. Зокрема, наводиться думка щодо необхідності розроблення віртуальних асистентів, які б, з одного боку, надавали необхідну інформаційну підтримку, а з іншого – накопичували власний професійний досвід педагога.