Мова. Література. Фольклор

МОВНИЙ ВИМІР ВІЙНИ В УКРАЇНІ В АВТОРСЬКИХ СТАТТЯХ ІСПАНСЬКИХ КОЛУМНІСТІВ (НА МАТЕРІАЛІ ГАЗЕТИ EL PAÍS I ТИЖНЕВИКА EL PAÍS SEMANAL)

Л. В. Артемова — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню комунікативних стратегій, на яких побудовані авторські колонки іспанських журналістів Л. Бассетса, Х. Серкаса, Х. Х. Мільяса, М. Капарроса і Р. Монтеро. Такого характеру медіатексти створюються на основі чітко визначеної громадянської позиції колумніста, оскільки саме вона виступає значимим елементом впливу на думку іспанської аудиторії. З огляду на їх багаторічну траєкторію співпраці з провідним друкованим виданням сучасної Іспанії El País і його щотижневика El País Semanal, відомими широкому колу читачів, є ставлення, виважена соціальна позиція, що, поєднуючись із майстерністю володіння словом, втілюється в багатий мовний матеріал колонок. Було досліджено корпус публікацій, присвячених темі війни в Україні, проаналізовано заголовки, розглянуто механізми продукування смислів, якими послуговуються зазначені автори для висвітлення цих жахливих подій. З’ясовано, що основними комунікативними стратегіями є інформативна (як основоположна), поряд з оцінно- та емоційно- впливовими. При цьому зміст статті спроєктований через призму власної громадянської позиції автора, яка становить оцінно-емоційний складник змісту висловлювання. Протиставлення «війна VS мир» переноситься на універсальні моральні цінності «добро / зло», «життя / смерть», «правда / брехня». Апеляція як до раціонального, так і емоційного сприйняття читачем авторської колонки спирається на ряд риторичних стратегій, які визначають семантичний і стилістичний вибір колумніста і сприяють досягненню комунікативної мети. Зі свого боку, такі авторські стратегії спрямовані на наближення цієї інформації до іспанського суспільства, включення його у трагічні події війни.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ГРАФІЧНОГО НАРАТИВУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЛІНГВОГРАФІЇ (НА МАТЕРІАЛІ КНИГИ «СЛОВНИК ВІЙНИ» ОСТАПА СЛИВИНСЬКОГО)

О. А. Бабелюк — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

Наукову розвідку присвячено вивченню ролі засобів лінгвографії у творах сучасної української літератури війни. У статті обґрунтовано ідею мультимодального текстотворення, за результатами якого виникає особливий текст, графічний наратив, де відображено картинне / образне / символьне сприйняття світу, мозаїчний, пастишний спосіб мислення сьогодення. Мета статті – вивчити роль вербальних і невербальних знаків у творенні графічного наративу на матеріалі книги «Словник війни» Остапа Сливинського, що є відображенням сучасної української літератури війни. Відповідно до мети було визначено завдання, основні з яких такі: виявити ключові ознаки графічного наративу як нової графічної форми постмодерністського художнього тексту; простежити взаємодію вербальних і невербальних знаків у творенні графічного наративу; визначити прагматичне навантаження одиниць лінгвографіки у графічному наративі «Словник війни» Остапа Сливинського; з’ясувати стильові домінанти сучасної воєнної літератури. У статті також продемонстровано, що історії зі «Словника війни», організовані за принципом української абетки, стали частиною сучасної української літератури воєнного часу і слугують прикладом експериментальної мінімізованої прози, де різноманітні засоби лінгвографіки часом домінують над вербальними. Доведено, що стильовими ознаками сучасної української літератури війни є: 1) «колективний автор», залучення до написання творів широкого загалу учасників подій; 2) мінімізований формат художніх творів, які фіксують пережиті емоції, враження від подій за постмодерністським принципом «тут і зараз»; 3) мультимодальність; 4) гібридизація жанрів; 5) зміна ролі письменника в житті суспільства на волонтера чи учасника бойових дій; 6) кардинальна трансформація головного героя, яким виступає українське суспільство, людина, її самоідентифікація, емоційні переживання у вимушеній еміграції, уроки виживання в окупації, її прагнення, моральна сутність; 7) на мовному рівні – фрагментарність тексту, вживання авторських оказіоналізмів, стилістичних засобів та образів.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ПРИХОВУВАННЯ ТА РОЗКРИТТЯ СЕКРЕТУ В АНГЛІЙСЬКОМОВНОМУ КІНОДИСКУРСІ

А. І. Грігорян — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто способи вербалізації приховування та розкриття секретів в англійськомовному кінодискурсі. Об’єктом дослідження вибрано комунікативні ситуації англійськомовного кінодискурсу, у яких персонажі намагалися приховати секрет або з якихось причин розкривали його. Предметом дослідження є засоби вербалізації фреймових вузлів приховування та розкриття секрету. У цій розвідці концепт розглядається як когнітивно-дискурсивне утворення, що формується під час продукування смислів у дискурсивному просторі, включно з індивідуальним досвідом і колективним знанням, цінностями, нормами і правилами. Найбільш поширеними засобами вербалізації концепту є слова, фразеологізми, словосполучення, структурні схеми речень і тексти, у яких розкривається сутність концепту. Встановлено, що фреймова структура концепту SECRET включає фреймові вузли збереження секрету (необхідність зберігати секрет, захист через брехню) і розкриття секрету (через ситуативну необхідність, емоційність, бажання вихвалитися, випадкове розкриття, використання натяків або застережень). Контекстуально-інтерпретаційний аналіз комунікативних ситуацій приховування та розкриття секрету в англійськомовному кінодискурсі дає змогу стверджувати, що розкриття секрету відбувається, по-перше, самим агенсом, коли співрозмовник звинувачує його у брехні та вимагає пояснень, а агенс відхрещується від знання інформації або виправдовується, використовуючи заперечувальні конструкції, дієслова інтенційної семантики й емоційно-експресивну аргументацію, або визнає брехню і жалкує про свою поведінку. Розкриття власного секрету можливе також, коли мовець свідомо розкриває його, демонструючи довіру та прихильність до співрозмовника. Розкриття секрету третьої особи відбувається під час пліткування, коли мовець випадково розголошує чужі секрети через емоційність або захопленість подією чи робить це свідомо, хоча і відчуває провину за пліткування, використовуючи модальні дієслова в негативній формі й засоби узагальнення. Приховування секрету відбувається, коли мовець уникає відповіді через вживання стійких ідіоматичних зворотів або обіцянки розповісти пізніше; вигадує хибні історії з використанням слів невизначеної семантики та пауз, вмовляє співрозмовника, який дізнався секрет, не поширювати його далі, використовуючи імперативні форми з дієсловами говоріння в заперечувальній формі.

ФРЕЙМОВІ СТРУКТУРИ ОПИСУ ЛЮДСЬКИХ ВЗАЄМИН У ЛІТЕРАТУРНОМУ ДИСКУРСІ

С. В. Козак — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню фреймових структур на позначення людських взаємин у художньому дискурсі. Фрейми розглядаємо як когнітивні утворення, мовним вираженням яких є фреймові структури. Базовими компонентами фреймів є термінали. Фреймові структури кваліфікуємо як об’єднання лексико-синтаксичних структур, що представляють відповідні фрейми в дискурсі. Ключовими компонентами фреймових структур є термінальні елементи, через які відбувається мовна реалізація терміналів відповідних фреймів. Аналіз фреймових структур, що описують стосунки між персонажами літературно-художнього дискурсу, було здійснено на основі фрейму ‘Людські взаємини’. Цей фрейм розглядаємо як когнітивну структуру, яка представляє категоріальні знання про людські взаємовідносини, що проявляються у взаємному впливові, який особи чинять один на одного в процесі комунікації та обопільної діяльності. На основі визначень із словникових джерел виділяємо ключові компоненти, що складають термінали фрейму ‘Людські взаємини’: Verbindung / Зв’язок, Kontakt / Контакт, Gegenseitiger Einfluss / Взаємний вплив, Innerer Zusammenhang / Внутрішній взаємозв’язок, Kommunikation / Спілкування, Gemeinsame Aktivität / Спільна діяльність, Wechselseitiges Verhältnis / Взаємні відносини. Аналіз фреймових структур на позначення людських взаємин виконано на матеріалі роману німецького письменника Б. Шлінка «Читець» (Der Vorleser). Досліджено когнітивно-прагматичні особливості зазначених фреймових структур, визначено їх роль в інтерпретації авторської прагматики в літературно-художньому дискурсі. Мовна реалізація фрейму на позначення міжособистісних стосунків відбувається за посередництвом термінальних елементів, що наповнюють фреймові структури в досліджуваному творі. Встановлено, що фреймові структури, які описують людські взаємовідносини, мають велике значення у змалюванні персонажів твору, розкриваючи перед читачем цілий спектр їхніх емоцій та почуттів, що дає змогу авторові підкреслити неоднозначність, контрастність та суперечливість людської природи.

ПЕРВИННІ ТА ВТОРИННІ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ФУНКЦІЇ ДАВАЛЬНОГО ВІДМІНКА В СИСТЕМІ ТРАНСПОЗИЦІЙНИХ ЗМІН

І. О. Назаренко — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

Стаття продовжує цикл досліджень, присвячених питанню граматичної транспозиції в межах категорії відмінка у зв’язку із ситуативно-прагматичними настановами контексту. У розвідці йдеться про внутрішньокатегорійні перехідні процеси, проблему виявлення первинних і вторинних семантико-синтаксичних функцій, їх валентність і здатність до розвитку й розширення контекстуального ареалу на прикладі форми давального відмінка; представлено семантичну парадигму спеціалізованих значень відмінкових грамем, виокремлено та класифіковано транспозиційні семантико-синтаксичні функції давального відмінка; здійснено семантико-граматичний і семантико-стилістичний аналіз функціювання граматичних транспозитів, вивчено контекстуальні умови та своєрідність їх уживання. Давальний відмінок у своїх транспозиційних інтенціях найбільш тяжіє до суб’єктності номінатива, також може набувати об’єктних значень із різноманітними семантичними відтінками. Проте його первинна адресатна функція залишається поза межами транспозиційних змін і тому виражається тільки грамемою давального відмінка. Зі свого боку, первинна сема адресата зумовлює виникнення та функціювання вторинних значень давального відмінка. У зв’язку із цим семантична парадигма розгляданого відмінка порівняно нерозгалужена, обмежується не тільки лексично (йдеться переважно про категорію особи), але й у семантико-синтаксичному плані. Вторинні функції давального відмінка зумовлені транспозиційними зміщеннями переважно в площину називного та знахідного відмінків і утворюють підсистему таких значень: суб’єкта стану, потенційного суб’єкта дії, призначення (зокрема, з відтінком обмеження), об’єкта дії та стану. Периферійні значення давального відмінка – адресатно-посесивне, означальне та ін. – виникають зазвичай унаслідок часткової або повної ад’єктивації. Метафоризація давального відмінка – досить рідкісне, проте специфічне явище. Розглядана граматична форма дає змогу акцентувати увагу на вираженій суб’єктивності, інтимності, емоційності, подекуди наголосити на адресатній обмеженості дії, вираженої предикатом. Давальний відмінок, транспонуючись, може змінювати стильове забарвлення контексту, додаючи йому розмовного забарвлення, підкреслюючи категоричність сказаного або посилюючи наказову модальність. Використані у статті принципи аналізу процесів транспозиції дають змогу виявити глибинні системні зв’язки граматичних одиниць і категорій, що сприяє збагаченню теорії функціональної граматики української мови, граматичної стилістики. Наукова новизна роботи визначається комплексним характером дослідження транспозиційних модифікацій у межах граматичної категорії відмінка, висвітленням ролі валентності предиката і транспозиційних змін у формуванні неспеціалізованих значень відмінків.

ОЦІНКА В НАДФРАЗОВІЙ ЄДНОСТІ

Г. І. Приходько — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядається проблема репрезентації оцінки в надфразових єдностях. Оцінці у всьому її різноманітті притаманні не тільки слова і фрази, а й утворення більш високого рівня. Синтаксичні утворення, що використовуються для вираження оцінного потенціалу, в більшості випадків належать до афективного або емоційного синтаксису. Надфразова єдність є проміжним елементом між лексичними й синтаксичними одиницями. Значення надфразового єдності створюється зближенням усіх наявних у ньому зв’язків (формальних, граматичних, семантичних і синтаксичних). У надфразовій єдності, що використовується для актуалізації оцінного потенціалу, велику роль відіграють мають предикативні елементи. Вони несуть основне семантичне значення, завдяки чому відбувається реалізація стратегій і тактик тексту. У межах надфразової єдності функцію присудка чи семантичного центру завжди виконує все речення, яке здатне «просвічувати» весь склад надфразової єдності як ядро всіх зв’язків, що існують між реченнями. Єдність теми – характерна ознака семантичної сторони тексту та його складника – надфразової єдності, яка зазвичай розвиває одну мікротему, що охоплює ряд подій. У надфразововій єдності можна встановити два види зв’язку подій: одночасність (поєднання синхронних фактів) і наступність (зв’язок фактів, що йдуть один за одним). Зазначеним вище типам зв’язку у надфразовій єдності відповідають три типи семантичних відношень: описові, розповідні й описово-розповідні. Аналіз власне поділу надфразової єдності показує, що мікротеми групуються навколо центрального речення, яке є оцінною ремою.

РЕАЛІЗАЦІЯ МОДАЛЬНОЇ СЕМАНТИКИ В РЕЧЕННЯХ ІЗ ПРОСТИМИ УСКЛАДНЕНИМИ ПРИСУДКАМИ

Р. О. Христіанінова, В. О. Молоцький — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

У пропонованій статті проаналізовано засоби реалізації модальної семантики в реченнях із простими ускладненими присудками. Констатовано, що значне місце серед засобів вираження модальної семантики посідають модальні частки, які є формальними ускладнювачами простого дієслівного присудка та модальними модифікаторами предикативної ознаки. Виявлено, що конструкції з модальною модифікацією постають почасти внаслідок додавання безпосередньо в препозицію до дієслова-присудка порівняльних відсполучникових часток, які маркують співвідносний із ним предикат відтінком припущення-порівняння або ймовірності. Спостережено, що ці модальні відтінки можуть виникати через згортання складнопідрядних речень у прості, зокрема, дериваційну базу для простих речень зі значенням припущення-порівняння становлять складнопідрядні речення з підрядними порівняльними частинами, а для простих речень зі значенням імовірності – складнопідрядні речення з підрядними зʼясувальними. Характерно, що семантику вершинного компонента в реченнях зі значенням припущення- порівняння здебільшого репрезентують предикати процесу, які виражають кількісні та якісні зміни пасивного носія процесу, оскільки припущення-порівняння виникає переважно внаслідок безпосереднього сприймання мовцем зовнішніх ознак предмета в момент мовлення. Однаковою мірою значення припущення-порівняння та значення ймовірності зафіксовано в реченнях із предикатами дії та стану. Постульовано, що в межах предикатів дії модальні оператори вносять у простий дієслівний присудок відтінок метафоричного припущення-порівняння, натомість у конструкціях, у яких основну предикативну роль виконують дієслова в прямому значенні, а передавана дія здебільшого лише видається такою, вербалізовано логічну оцінку ймовірності.

СКІФСЬКА ТЕМА В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ: ПОВСЯКДЕННІСТЬ ЛЕГЕНДАРНА ТА ІСТОРИЧНА

О. П. Новик — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто скіфську тему в українській літературі крізь призму повсякденності. Залучено низку художніх текстів ХХ–ХХІ ст., де ця тема найбільш репрезентативна. Простежено, як автори послуговуються історичними розвідками для відтворення колориту епохи. Здебільшого скіфська тема пов’язана з Приазов’ям і Причорномор’ям, проте простежуються зв’язки низки племен скіфів, зокрема массагетів. Частина творів переосмислює повсякденність скіфів та амазонок завдяки залученню фантастичного складника, як у творах Володимира Владка, фентезійної, як у романах Елізабет Айзекс і Наталі Довгопол. Міфологічне переосмислення з містичним складником передбачень, снів і видінь використано в «Легендах Старокиївських» Наталени Королевої. Низка творів про скіфські племена написана в жанрі історичного роману. Такими є, зокрема, романи Івана Білика, Валентина Чемериса, Дмитра Міщенка, де повсякденність скіфів наповнена численними деталями, показано як речовий складник, так і культуру, звичаї, почуття і цінності. Прикметно, що більшість авторів пов’язують історію скіфів зі східними племенами, що відбувається завдяки впливу історії Геродота й інших пізніших джерел. Водночас повсякденність більшості творів, де героями є скіфи й амазонки, поєднує легенди й історичні джерела, тож автори, переплітаючи художній вимисел і домисел, створюють повсякденність власних художніх реальностей. Завдяки цьому можемо говорити й про хронотоп , що охоплює великі території, пов’язані зі скіфами в різні часи їх існування, а кочовий спосіб життя, розподіл на царських скіфів та скіфів-землеробів – усе це ускладнює вироблення єдиного підходу до створення повсякденності художніх творів. Спільними маркерами для побутування скіфів практично у всіх розглянутих творах є войовничість, хоробрість, цінування свободи скіфами, жорстокість до ворога, кінь як вірний слуга і бойовий товариш. Прикметно, що образи скіфів і амазонок, їх спосіб життя часто романтизується, історія здебільшого замальовується не детально, а прив’язується до могутності племені воїнів та легенди про давніх царів.

ОБРАЗНО-МОТИВНА ПОЛІФОНІЯ В КНИЗІ СЕРГІЯ ЛАЗО «ЦВЯХИ»

Ю. В. Вишницька — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

ОБРАЗНО-МОТИВНА ПОЛІФОНІЯ В КНИЗІ СЕРГІЯ ЛАЗО «ЦВЯХИ»

ЛІТЕРАТУРНИЙ СКЛАДНИК УКРАЇНСЬКОГО ШЕКСПІРІВСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ: ПРЕЗЕНТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ РОМАНУ МЕҐҐІ О’ФАРРЕЛЛ «ГАМНЕТ»

Н. М. Торкут, М. І. Бричка — Mon, 29 Jul 2024 00:00:00 +0300

ЛІТЕРАТУРНИЙ СКЛАДНИК УКРАЇНСЬКОГО ШЕКСПІРІВСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ: ПРЕЗЕНТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ РОМАНУ МЕҐҐІ О’ФАРРЕЛЛ «ГАМНЕТ»