Журнал сучасної психології

МЕХАНІЗМИ ТА ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ

2025-03-28T10:39:54+02:00

У статті представлено теоретичний аналіз механізмів та детермінантів розвитку емоційного інтелекту в структурі особистості. Досліджено роль емоційного інтелекту (ЕІ) як інтегральної властивості особистості, що забезпечує ефективне сприйняття, розуміння, регулювання та використання емоцій у різних життєвих контекстах. Визначено два підходи до розуміння можливості розвитку ЕІ: статичний та динамічний. Розглянуто основні передумови до розвитку емоційного інтелекту, серед яких виокремлено біологічні, соціальні, вікові та професійно-формувальні чинники. Проаналізовано та узагальнено складові структурні компоненти, з яких складається емоційний інтелект, як-от: самоусвідомлення, саморегуляція, мотивація, емпатія, соціальні навички. Доведено, що розвиток самоусвідомлення базується на механізмах рефлексії, майндфулнес-практиках, ідентифікації та вербалізації емоцій, когнітивному переоцінюванні, розвитку емоційної пам’яті, самоспостереженні й моделюванні поведінки. Підвищення рівня саморегуляції досягається завдяки механізмам контролю емоцій, технікам релаксації та стрес-менеджменту, розвитку гнучкості мислення й адаптивності. Мотивація формується шляхом зміцнення внутрішньої мотивації, самомотивації та застосування методів ефективного планування цілей. Емпатія розвивається через аналіз емоцій інших, активне слухання та розпізнавання невербальних сигналів. Соціальні навички вдосконалюються завдяки покращенню комунікативної компетентності, навчанню співпраці в розв’язанні конфліктів і застосуванню технік впливу. На основі зазначених компонентів було визначено методики, які забезпечують розвиток емоційного інтелекту: ведення щоденника емоцій, техніки усвідомленості, медитація, SMART-цілі, тренінги з розвитку емпатії та комунікативних навичок. Дослідження механізмів і детермінантів емоційного інтелекту сприяє вдосконаленню освітніх стратегій, підвищенню ефективності управлінських процесів, розвитку психоемоційної культури та загального благополуччя особистості. Перспективи дослідження полягають в розробленні емпіричного вивчення розвитку емоційного інтелекту в структурі особистості на основі виведених механізмів та детермінатів розвитку.

ОСОБЛИВОСТІ САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК В УМОВАХ ВИМУШЕНОЇ МІГРАЦІЇ ДО БЕЛЬГІЇ

2025-03-28T10:40:32+02:00

У статті розглянуто процес самовизначення українських жінок, які залишаються у вимушеній еміграції, та особливості набуття особистісної самовизначеності в умовах нового соціокультурного середовища та специфіки життєдіяльності. Проаналізовано сучасні пошуки вивчання різноманітних соціально-психологічних і психологічних проблем, які виникають у цивільних під час воєнних дій. Зосереджено увагу на загальному розумінні дослідниками впливу травматичних подій, які погіршують психічне здоров’я людей незалежно від статі, віку, національності. Окреслено останні результати наукових і практико орієнтованих пошуків, які проводять зарубіжні та українські дослідники, з проблем самоорганізації та вимушеної міграції під час воєнних дій. Показана багатогранність феномену особистісного самовизначення шляхом виокремлення його суттєвих ознак, серед яких домінують: активність, що розгорнута в часі (процес); усвідомленість процесів активності; суб’єктна активність; нормативно-ціннісна зумовленість активності; життєтворення. Запропоновано розуміння самовизначення як розгорнутої в часі суб’єктної активності особистості, що відповідає суспільним нормативам та ціннісно-моральним настановам людини, здатної до самопізнання та забезпечення екологічності життєтворення за свідомої рівноваги між зовнішніми впливами та унікальності внутрішнього світу. Розкрито особливості вимушеної міграції внаслідок війни як кризової ситуації, що призводить до глибокої трансформації цінностей, патернів поведінки, мотивів і цілей життєдіяльності людини. Презентовано результати емпіричного дослідження особливостей самовизначення українських жінок, які опинилися в умовах вимушеної міграції в Бельгії, а саме: самовизначення має ознаки життєвої кризи; супроводжується тенденцією до підвищеного рівня емоційної лабільності, депресивності; блокується складнощами регуляції емоційного стану; обмежується станами розгубленості, втратою чітких життєвих орієнтирів, сумнівів щодо власних сил, пригніченістю та емоційним виснаженням; проблематизується втратою соціального статусу, невизначеністю майбутнього, обмеженням соціальних контактів та необхідністю адаптуватися до нових соціальних норм і культури.

ЕВОЛЮЦІЙНІ ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ ІНДИВІДА

2025-03-28T10:40:49+02:00

У статті представлено теоретичний аналіз та обґрунтування еволюційних чинників становлення прив’язаності індивіда. Виділено окремий вплив епігенетичних, чинників безпеки та формування соціальних зв’язків на процес становлення прив’язаності індивіда. Згідно з еволюційною психологією, прихильність є адаптивною поведінкою, яка забезпечує виживання та репродуктивний успіх через зміцнення міжособистісних стосунків. У роботі визначено еволюційні чинники становлення прив’язаності, епігенетичні, відчуття безпеки та формування соціальних зв’язків. Проаналізовано епігенетичні чинники становлення прихильності – вплив материнського догляду і токсичного стресу на формування когнітивних структур мозку людини. Особливу увагу приділено епігенетичним модифікаціям та впливу стресу на прихильність. Виділено важливість інтеграції епігенетичних і соціальних чинників, зокрема на впливі раннього догляду, стресу і травм на генетичну експресію, яка формує моделі прив’язаності. Виділено зв’язок між генетичною регуляцією стресових реакцій і якістю раннього догляду. Встановлено, що епігенетичні механізми, як-от метилювання ДНК і модифікація гістонів, можуть впливати на стійкість до стресу та емоційне благополуччя, а також передаватися між поколіннями. Соціальний аспект дослідження розкриває роль прив’язаності у формуванні довіри, кооперації та емоційної підтримки в міжособистісних стосунках. Відчуття безпеки в дитинстві є базисом для розвитку здорових соціальних зв’язків у дорослому віці. Встановлено, що соціальна інтеграція і підтримка позитивно впливають на фізичне та психічне здоров’я.

РОЗМЕЖУВАННЯ ФЕНОМЕНІВ РЕФЛЕКСІЇ ТА РУМІНАЦІЇ

2025-03-28T10:41:07+02:00

У статті представлено результати теоретичного аналізу впливів процесів рефлексії та румінації на різні сфери особистості та обґрунтовано їх розмежування за характерними ознаками. Проведене вивчення функцій процесу рефлексії дало можливість виокремити такі його основні ознаки: рефлексія сприятливо впливає на різні аспекти особистісного функціонування, доводячи їх до оптимального рівня; рефлексія відіграє важливу роль в утвердженні психічного та психологічного благополуччя особистості; функції рефлексії поділяються на дві основні групи – контрольну (усвідомлення, аналіз, деталізація досвіду) та конструктивну (передбачення і планування майбутнього досвіду). На основі вивчення процесу румінації було виокремлено такі його риси: це неадаптивна форма саморефлексії, що проявляється у вигляді повторюваних і неконтрольованих думок про причини, наслідки або прояви негативного стану чи уявних загроз; це безцільні роздуми, зосереджені на негативних емоціях і самовиправданні, які виникають у ситуаціях, що виходять за межі контролю; це схильність до постійного фокусування на симптомах дистресу, їх можливих причинах і наслідках. Усупереч характерної для низки вчених думки про румінацію як надмірну або дисфункціональну форму рефлексії, в статті аргументовано розмежування феноменів рефлексії та румінації через їх протилежну спрямованість. Теоретичний аналіз засвідчив, що рефлексія відіграє позитивну роль у житті людини, сприяючи оптимізації її психологічного функціонування, розвитку самосвідомості та досягненню внутрішнього психологічного комфорту. Вона допомагає осмислювати досвід, коригувати поведінкові стратегії та підтримувати емоційну стабільність. Натомість румінація веде до зациклення на негативних думках, викривлення когнітивних процесів, підвищеної тривожності та зниження адаптивних можливостей особистості. Це явище асоціюється з емоційним виснаженням, депресивними станами і труднощами у прийнятті рішень, що ускладнює психологічне благополуччя людини. Перспективи дослідження полягають у розробленні емпіричного вивчення впливу рефлексії на функціонування різних сфер особистості.

РЕЛІГІЙНІ УЯВЛЕННЯ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ СТРАХ СМЕРТІ

2025-03-28T10:41:43+02:00

У статті розглянуто релігію як механізм, що допомагає людині долати екзистенційний страх смерті, який є однією з найглибших проблем людської свідомості. Страх смерті пронизує всі аспекти існування людини, формуючи її поведінкові стратегії, світогляд і культурну ідентичність. Автори аналізують наукові підходи до розуміння цього феномену, зокрема дослідження в галузі психології, філософії та соціології. Проаналізовано вплив страху смерті на свідомість і поведінку особистості, включно з формуванням позитивних і негативних адаптивних механізмів. Позитивний вплив полягає у здатності людини переосмислювати своє життя, знаходити нові сенси й підвищувати рівень особистісної свідомості, тоді як негативний вплив проявляється в ірраціональних страхах, психологічній нестабільності та уникненні важливих життєвих питань. Окрему увагу приділено ролі релігійних вірувань у подоланні екзистенційної тривоги. Наголошено, що релігія, створюючи символічні системи й пропонуючи концепції життя після смерті, допомагає людині приймати свою смертність як природну частину існування. Наприклад, у християнстві смерть сприймається як перехід до вічного життя, в буддизмі – як частина циклу перероджень, а в ісламі – як тимчасова зміна буття перед Судним днем. Індуїзм, юдаїзм і даосизм пропонують власні унікальні інтерпретації смерті, кожна з яких сприяє зниженню страху перед невідомістю через ритуали, вірування та морально-етичні норми. Розглянуто специфіку ставлення до смерті в первісних віруваннях, таких як тотемізм, фетишизм, магія й анімізм. У цих традиціях смерть сприймалася як продовження життя в іншій формі, а ритуали та магічні дії допомагали зменшити страх перед кінцевістю існування. Автори аналізують, як первісні релігії сприяли формуванню символічної матриці, яка з часом переросла в складніші системи вірувань і світоглядних концепцій. Особливу увагу приділено сучасним психологічним дослідженням, які вивчають конструктивний вплив усвідомлення смертності на особистісний розвиток. Зокрема, акцентовано, що екзистенційний страх може стати джерелом мотивації до саморозвитку, переосмислення цінностей і формування адаптивних механізмів. Підкреслено, що релігія відіграє ключову роль у формуванні позитивного світогляду, заснованого на прийнятті смерті як частини буття. Символічні системи, запропоновані релігіями, дозволяють людям знаходити сенс життя, долати тривогу перед невідомим і створювати емоційно-стабільні моделі поведінки. У статті стверджується, що сучасні психологічні та релігієзнавчі дослідження відкривають нові горизонти для розуміння того, як екзистенційний страх може стати джерелом особистісного зростання, якщо його інтегрувати в життєвий досвід. Таким чином, у статті запропоновано всебічний аналіз феномену страху смерті та ролі релігії в його подоланні з огляду на історичні, культурні та психологічні аспекти. Релігія постає як універсальний механізм, який дозволяє людині адаптуватися до екзистенційних викликів, зберігаючи внутрішню рівновагу та гармонію із собою і світом.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДІ З ІНВАЛІДНІСТЮ

2025-03-28T10:42:15+02:00

За останні роки в Україні відбулися конструктивні зміни не лише в соціальній політиці, а й в усвідомленні суспільством проблем інвалідів. На державному рівні реалізуються програми соціально-психологічної реабілітації та інтеграції молоді з обмеженими можливостями, вживаються заходи щодо забезпечення безперешкодної мобільності та взаємодії з навколишнім середовищем, але проблема соціальної адаптації залишається однією з головних проблем у сфері навчання, праці та особистісного розвитку молодих людей з обмеженими можливостями. Актуальним питанням сьогодення є розроблення ефективних стратегій психологічних механізмів соціальної адаптації та психологічної модифікації несприятливих стратегій для покращення життя, освіти, професійного розвитку та стосунків молодих людей з руховими розладами. Найбільш частими проблемами, з якими стикаються представники молоді з інвалідністю, є труднощі інтеграції в соціальне середовище. В організації навчально-виховного процесу особливу увагу слід приділяти соціально-психологічній адаптації та інтеграції здобувача освіти в групу, зокрема формуванню психологічної готовності педагогів до роботи з учнями з особливими освітніми потребами в гуманістичному напрямі. Основна мета статті полягає в теоретичному дослідженні психологічних особливостей творчих здібностей молоді з обмеженими можливостями та висвітленні результатів проведеного емпіричного дослідження щодо визначення рівня сформованості творчого потенціалу, творчої уяви і креативності як складників творчих здібностей особистості. Результати дослідження свідчать про те, що в молоді з обмеженими можливостями є середній рівень сформованості таких компонентів, як творчий потенціал, творча уява та креативність. Отримані дані можуть бути використані для розроблення комплексної корекційно-розвивальної програми розвитку творчих здібностей молоді з обмеженими можливостями розвитку. Таким чином, стрімка модернізація, реформування та збагачення змісту вищої освіти в нашій державі вимагають підготовки компетентних і висококваліфікованих спеціалістів, здатних приймати неочевидні рішення в нестандартних ситуаціях особистісно-професійної діяльності. Крім того, структура індивідуальної творчості поширюється і на людей, які працюють. Недостатній рівень теоретичної та емпіричної розробленості практичної проблеми вивчення механізмів психологічних особливостей, функціонування і творчих здібностей інвалідів (з обмеженими або особливими потребами) визначає актуальність і необхідність розгляду та розв’язання таких важливих питань.

ОСОБЛИВОСТІ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО НЕВИЗНАЧЕНОСТІ СТУДЕНТІВ СОЦІОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-03-28T10:42:51+02:00

У статті презентовано результати емпіричного дослідження особливостей толерантності до невизначеності здобувачів вищої освіти соціономічних спеціальностей в умовах війни. Розкрито специфіку діяльності фахівців соціономічної сфери, пояснено зростання вимог до професійної підготовки здобувачів вищої освіти для надання допомоги населенню у воєнні та повоєнні часи. Розглянуто толерантність до невизначеності як одну з внутрішніх передумов психологічного благополуччя й успішного професійного становлення молоді в умовах деякої невпорядкованості освітнього процесу, зумовленої війною. Показано професійну значущість толерантності до невизначеності студентів соціономічних спеціальностей. Наведено опис емпіричного дослідження толерантності до невизначеності здобувачів вищої освіти спеціальностей «Психологія», «Соціальна робота», «Спеціальна освіта» та «Початкова освіта» за методикою С. Баднера. За результатами тестування встановлено переважання середнього рівня толерантності до невизначеності. Більша частка опитаних переживає певні труднощі в разі зіткнення з непрогнозованими подіями, незнайомими або суперечливими навчальними ситуаціями в умовах війни, проте прагне розібратися в них та знайти нові шляхи успішного розв’язання завдань. З’ясовано, що респонденти мають високу толерантність до складних задач, сприймають їх як поштовх для саморозвитку та повнішого розкриття власного потенціалу. Підтверджено гіпотезу щодо існування кореляції між віком опитаних і толерантністю до новизни. Доросліші студенти частіше сприймають невизначені, неоднозначні умови як шанс, що може пояснюватися сформованістю в них навичок орієнтуватися в несподіваних ситуаціях. Спростовано гіпотези щодо існування значимих відмінностей показників толерантності до невизначеності в чоловіків та жінок, а також у здобувачів вищої освіти різних спеціальностей. Узагальнення отриманих нами результатів засвідчило достатній рівень толерантності до невизначеності опитаних студентів соціономічних спеціальностей, їх спроможність ефективно діяти у складних та непередбачуваних навчально-професійних ситуаціях під час повномасштабної війни.

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОГРАМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ

2025-03-28T10:43:09+02:00

У статті представлено теоретичне обґрунтування програми підвищення ефективності ухвалення рішень в осіб юнацького віку. Описано результати теоретичного дослідження процесів рефлексії та ухвалення рішень і емпіричного вивчення кореляції між ними, які лягли в основу програми. Перелічено та схарактеризовано показники процесів рефлексії (здатність «адекватно описувати ситуацію/подію»; здатність «визначати основне та описувати власні думки і почуття»; здатність «ставити пошукові запитання»; здатність «відповідати на пошукові запитання та усвідомлювати умови ситуації, в якій це відбувається»; здатність «формулювати висновки»; здатність «описувати конкретні плани і цілі для майбутніх дій») та ухвалення рішень (здатність «формулювати мету і завдання діяльності»; здатність «адекватно описувати подію»; «творчість особистості»; здатність «порівнювати та визначати оптимальний варіант»; «рішучість особистості»; здатність «до вольової регуляції»). Представлено етапи реалізації програми (актуалізація знань і формування уявлень про процеси рефлексії та ухвалення рішень; вдосконалення здатностей, які лежать в основі процесу рефлексії; закріплення патернів ефективного ухвалення рішень) і наскрізні напрями роботи (формування уявлень; розвиток здатностей особистості; психологічний супровід). Основне завдання програми – розвиток здатностей процесу рефлексії, які входять у його психологічну структуру і мають середній та високий рівні кореляції з відповідними елементами психологічної структури процесу ухвалення рішень (здатності «адекватно описувати ситуацію/ подію і визначати основне та описувати власні думки й почуття»; здатність «відповідати на пошукові запитання та усвідомлювати умови ситуації, в якій це відбувається»; здатність «формулювати висновки»; здатність «описувати конкретні плани й цілі для майбутніх дій»). Відповідні зв’язки й основні елементи програми відображено в розробленій моделі. Обґрунтовано застосування принципів соціально-психологічного тренінгу як форми організації занять і прагматичної технології навчання для їх змістовного наповнення з метою максимізації результатів реалізації програми. Отримані результати мають практичне значення у сфері підвищення ефективності ухвалення рішень та перспективи в емпіричному розробленні проблематики впливу рефлексії на процес ухвалення рішень.

ВПЛИВ ЦИФРОВИХ ІГОР НА КОГНІТИВНИЙ РОЗВИТОК СУЧАСНИХ ДОШКІЛЬНИКІВ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

2025-03-28T10:43:35+02:00

У статті розглянуто проблему впливу цифрових ігор на когнітивний розвиток дітей дошкільного віку. Проаналізовано сучасні науково-теоретичні підходи до використання цифрових ігор у дошкільній освіті та їх вплив на базові когнітивні процеси (увагу, пам’ять, мислення, просторове орієнтування). Актуальність дослідження зумовлена стрімким поширенням цифрових технологій у житті дітей, що викликає необхідність надання оцінки їх впливу на пізнавальні процеси та соціалізацію. Метою дослідження є з’ясування особливостей впливу цифрових ігор на когнітивний розвиток дошкільників і розроблення практичних рекомендацій щодо їх оптимального використання. Для досягнення мети проведено емпіричне дослідження серед педагогів закладів дошкільної освіти міста Запоріжжя методом анкетування. Оброблення даних здійснювалося за допомогою кількісного (описова статистика, порівняльний аналіз) та якісного аналізу (контент-аналіз відповідей). Установлено, що 91,3% педагогів використовують цифрові ігри для розвивальних цілей не рідше ніж 1–2 рази на тиждень. Виявлено двовекторність впливу цифрових ігор: позитивний вплив на розвиток пам’яті, мислення, уяви та пізнавальних здібностей за умови дотримання педагогічних умов і негативні прояви, зокрема зниження фізичної активності, проблеми з концентрацією, зменшення обсягу живого спілкування та ризик формування залежної поведінки. Визначено умови ефективного використання цифрових ігор: педагогічний супровід, часовий регламент, відповідність контенту віковим особливостям дітей, чергування цифрових ігор із традиційними видами активності. Запропоновано рекомендації для педагогів і батьків, які включають контроль за часом і якістю ігор, інтеграцію ігрових сюжетів у реальні активності, стимулювання мовленнєвої активності дітей через обговорення ігрових ситуацій. Доведено, що спільна ігрова діяльність із батьками чи однолітками сприяє розвитку соціальних і мовленнєвих навичок. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні методичних рекомендацій щодо впровадження цифрових ігор у дошкільну освіту, створенні критеріїв оцінювання якості цифрового контенту та дослідженні довготривалого впливу цифрових ігор на когнітивний розвиток дітей.

ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДУ МОЗКОВОГО ШТУРМУ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2025-03-28T10:43:51+02:00

У статті досліджено проблему формування креативного мислення у здобувачів вищої освіти в контексті вивчення англійської мови. Розглянуто теоретичні засади креативності та її роль у сучасному освітньому процесі. Актуальність дослідження визначається незмінним інтересом педагогічної спільноти до пошуку ефективних шляхів удосконалення навчання іноземних мов у сучасних освітніх умовах. Дослідження базувалося на комплексній методології, що включала ретельний аналіз теоретичних джерел із психології та педагогіки. Зокрема, було здійснено огляд наукових монографій, статей, дисертацій та інших публікацій, присвячених досліджуваній проблемі. Аналітичний етап роботи полягав у синтезі та систематизації отриманих даних, що дозволило сформулювати чіткі визначення ключових понять і виокремити основні аспекти дослідження. Зазначено, що в сучасному освітньому просторі проблема розвитку креативності у здобувачів освіти набуває особливої актуальності, що зумовлено динамічними змінами в суспільстві, економіці та технологіях, які вимагають від фахівців здатності до інновацій і нестандартного мислення. Установлено, що важливими складниками креативного мислення є: лінгвістична інтуїція; гнучкість мислення, готовність до експериментів; асоціативне мислення; здатність до аналізу та синтезу, креативне використання мовних засобів, комунікативна креативність, рефлексія. Під час вивчення іноземної (англійської) мови метод «Мозковий штурм» виступає багатогранним інструментом, що позитивно впливає на різні аспекти навчальної діяльності. Він сприяє не тільки розвитку таких мовних навичок, як лексичний запас, граматична компетенція та усне мовлення, але й активізує когнітивні процеси, зокрема творче мислення, асоціативне мислення, здатність до аналізу та синтезу інформації, а також розвиває навички командної роботи та ефективної комунікації. Зроблено висновки щодо ефективності використання методу мозкового штурму для розвитку креативного мислення та підвищення мотивації до вивчення англійської мови здобувачів вищої освіти.

ОСОБЛИВОСТІ КРИЗИ СЕРЕДИНИ ЖИТТЯ В ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК

2025-03-28T10:44:24+02:00

У статті розглядається проблема кризи середини життя в чоловіків і жінок. Вивчення кризи середини життя має велике значення з кількох причин. По-перше, це допомагає зрозуміти, як люди переживають перехідні моменти та зміни у своєму житті, що впливає на їхній психологічний та емоційний стан. У чоловіків і жінок можуть бути різні підходи до усвідомлення своїх досягнень, оцінювання життєвих пріоритетів та встановлення нових цілей. Дослідження кризи допомагає виявити відмінності в підходах до саморефлексії та пошуку сенсу життя в різних статей. Криза середини життя – це природний етап, який за правильної підтримки та осмислення може стати точкою зростання і новим початком. Криза середини життя, що виявляється у віці приблизно від 35 до 55 років, відрізняється за своїми проявами в чоловіків і жінок. Чоловіки фокусуються на кар’єрі та успіху. Вони оцінюють своє життя через призму професійних досягнень та матеріального благополуччя. Особливості кризи в жінок проявляються у зміні сімейних ролей. Жінки стикаються із кризою через зміну ролі матері, коли діти стають самостійними, це може викликати почуття порожнечі та втрати сенсу життя. Вивчення особистісних ресурсів жінок і чоловіків показало, що в більшості з них високий рівень ресурсної наповненості. Аналіз інтолерантності до невизначеності в жінок і чоловіків виявив, що жінкам властиво переживання за сімейне життя, здоров’я та благополуччя оточення, а чоловіки піклуються про власне майбутнє і намагаються будувати далекосяжні плани. Вивчення парціальних позицій життєстійкості в жінок і чоловіків виявило відмінності в подоланні кризи у представників двох статей, що пов’язано з біологічними, психологічними та соціальними чинниками, а також з відмінностями у вихованні та культурних очікуваннях.

ПСИХОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ОСОБИСТОСТІ. ІНТЕНЦІЙНА НАДІЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ РЕСУРС

2025-03-28T10:44:40+02:00

Неодмінне зростання кількості та інтенсивності стрес-факторів у сучасному світі, зростання необхідності надання якісної психологічної допомоги, ціннісні та вікові кризи в житті особистості, – усі ці й багато інших причин диктують необхідність дослідження внутрішніх чинників, що сприяють стресостійкості особистості, збереженню її функціональності та психологічного здоров’я. Психологічні ресурси особистості є тим внутрішнім резервом, скарбом, який допомагає формувати в клієнта усвідомлення своїх можливостей в розв’язанні власних складних ситуацій, спиратися на себе та свої здібності, прагнути розвитку. Психологічні ресурси також є неодмінно важливими в контексті посттравматичного зростання клієнта в процесі психологічної та психотерапевтичної роботи. Статтю присвячено дослідженню теоретичних підходів до розгляду психологічних ресурсів особистості, їх різновидів, функціонального значення в процесі психологічної роботи. Визначено, що існує різниця між поняттями «психологічний ресурс» і «психологічна ресурсність», яка полягає не просто в усвідомленні наявності певних внутрішніх резервів, а й у здатності їх використовувати. Крім того, в статті розглянуто психологічні підходи до розгляду надії як психологічного ресурсу, показано її функціональне і дисфункціональне значення, визначено концепцію інтенційної надії як психологічного ресурсу особистості. Зроблено аналіз досліджень психологічних ресурсів особистості, якими займалися представники різних психологічних напрямів та підходів, зокрема С. Хобфолл, Е. Фромм, К. Роджерс, та наукових праць із сучасної психології, наприклад, О. Штепи, Л. Балабанової та інших. У статті зазначено, що психологічні ресурси особистості являють собою комплекс індивідуально-психологічних здібностей, особливостей та властивостей, які сприяють розв’язанню особистістю складних життєвих задач, гнучкості, адекватному оцінюванню себе, інших, світу, а також саморозвитку та зростанню. Також визначено, що інтенційну надію можна розглядати як функціональний стан, що передує дії, спрямованій на досягнення певної мети. У такому сенсі інтенційна надія є активним способом взаємодії з реальністю, тим психологічним ресурсом, що впливає на процеси особистісного вибору, подолання труднощів й опори на власні здібності.

ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЗДОБУВАЧІВ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ПРАКТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ

2025-03-28T10:44:57+02:00

У статті розглянуто феномен психологічного благополуччя здобувачів медичної освіти в контексті сучасних викликів освітнього середовища України. Представлено класичні підходи, а також сучасні концепції, які формують актуальні уявлення про психологічне благополуччя особистості. Відповідно до підходів, що представлені в даному огляді, розглядаються також психодіагностичні методики для оцінювання психологічного благополуччя здобувачів медичної вищої освіти. Виявлено дискусійні питання, які вимагають розв’язання в контексті вивчення феномену, зокрема відсутність єдиного підходу в теорії і практиці дослідження психологічного благополуччя, недостатня інтеграція міжнародного досвіду та обмеженість адаптованих психодіагностичних інструментів для моніторингу досліджуваних параметрів благополуччя. Обґрунтовано важливість створення національних програм підтримки психологічного благополуччя студентів, які враховуватимуть специфіку освітнього процесу в медичних закладах вищої освіти України. Зокрема, акцент зроблено на необхідності міждисциплінарних підходів, які враховують соціальні, емоційні та освітні аспекти забезпечення психологічного благополуччя в процесі навчання. Дослідження розширює уявлення про феномен психологічного благополуччя здобувачів медичних ЗВО, аналізуючи теоретичні підходи й практичні заходи для покращення їхнього психічного здоров’я та окреслюючи ключові проблеми цієї сфери в Україні. Отримані результати можуть бути основою для подальших досліджень і розроблення практичних програм і рекомендацій із підтримки психічного здоров’я здобувачів закладів медичної вищої освіти України.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ ШКІЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

2025-03-28T10:45:18+02:00

Стаття містить результати теоретичного аналізу сучасних досліджень феномену шкільного благополуччя, який дав змогу встановити, що натепер не існує єдиного визначення концепції благополуччя, оскільки поняття використовується в різних сферах – від економіки до психології. З’ясовано, що існують різні підходи до вивчення благополуччя і теорії, які спрямовані на вивчення аспектів, котрі мають вплив на нього. Так, теорії благополуччя поділяються на гедоністичні (hedonistic theories), теорії бажань (desire theories) і теорії об’єктивного списку (objective list theories). Аналіз досліджень психологічного благополуччя дітей в українському дослідницькому полі показує, що найчастіше воно є предметом вивчення в поєднанні з батьківським благополуччям або ж у дітей старшого підліткового чи юнацького (студентського) віку. Тема благополуччя дитини в дошкільному та молодшому шкільному віці частіше розглядається крізь призму емоційного благополуччя, під яким розуміється стан емоційного комфорту, завдяки якому в дитини формується почуття довіри до світу, її пізнавальне та активне ставлення. Шкільне благополуччя визначається як комплекс характеристик, які вказують на те, що учасники освітнього процесу відчувають себе безпечно в межах школи, усвідомлюють свою приналежність до шкільної культури та задоволені якістю шкільного життя. У ході дослідження виявлено компоненти шкільного благополуччя, а саме: відносини учнів один з одним та з учителями; залучення учасників освітнього процесу до шкільного життя, наявність голосу у вирішенні питань; безпека, яка включає фізичні та психологічні аспекти, відсутність булінгу; позитивні емоції, які відчувають учасники освітнього процесу в межах школи; динаміка позитивного емоційного спектра в дорослих та дітей під час перебування в школі; задоволеність учнів, учителів та батьків якістю шкільного життя. З’ясовано, що для вивчення аспектів благополуччя, пов’язаних з емоційним фоном учасників освітнього процесу, можуть бути використані методи вимірювання та оцінки емоцій, які використовуються в інших сферах.

ОСОБЛИВОСТІ ТРАВМАТИЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ НА ДРУГОМУ РОЦІ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ В УКРАЇНУ

2025-03-28T10:45:34+02:00

Одним із наслідків початку повномасштабної війни в Україні стало переміщення цивільного населення як у межах країни, так і за її кордонами. Адже станом на червень 2023 року біля 5 мільйонів пересічних громадян отримали статус внутрішньо переміщених осіб та більше 8 мільйонів українців перебувало за кордоном, переважно в Польщі (22%), Німеччині (15%) та Сполучених Штатах Америки (11%). Зміна місця проживання мала на меті знайти передусім безпечне місце для дітей та дорослих, проте водночас перетворилось на низку викликів щодо адаптації до нових умов проживання, соціалізації в іншомовному суспільстві та пошуку місць роботи і навчання для дітей. Дослідження, результати якого представлено в статті, було проведено до другої річниці повномасштабного вторгнення, у Сполучених Штатах Америки в лютому – квітні 2024 р. та мало на меті дослідити особливості травматичного досвіду зовнішньо переміщених осіб, які виїхали до США після 24 лютого 2022 року. У досліджуваних визначено помірний рівень тривоги, виражений рівень депресивних проявів та зону ризику виникнення посттравматичного стресового розладу. Емпіричним шляхом підтверджено, що зміна країни та місця життя не виступає стабілізаційним складником для учасників дослідження. Серед низки предикторів, що зумовлюють рівень тривожності, депресивні прояви та схильність до проявів посттравматичних стресових симптомів, визначено втрату житла, об’єм споживання медіаресурсів, досвід проживання в окупації та перебування під бомбардуванням. Станом на лютий 2024 року вибір ресурсів для опанування складних ситуацій і стресоподалання у внутрішньо переміщених осіб, що мешкають у Сполучених Штатах, є подібним за кількісним та якісним складниками до тих, якими користуються українці, що залишилась в Україні. Актуальними до вивчення залишаються питання щодо адаптації в нових умовах проживання, стабілізації психічного стану і пошуку конструктивних ресурсів та стратегій.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ І ЗАДОВОЛЕНІСТЬ НЕЮ В ЧАСИ ВІЙНИ

2025-03-28T10:45:59+02:00

У статті досліджено, як жителі України ставляться до якості свого життя, які аспекти життя змінилися під час війни, а які залишилися незмінними. Мета статті – порівняти задоволеність українців якістю життя в період до початку широкомасштабної війни та в період її продовження. Для вивчення задоволеності якістю життя було взято відповідну методику «Вивчення якості життя особистості» О. Чиханцової. Опитування проводилися серед жителів України, перше – у 2020 році, а друге – у травні – червні 2023 року, тобто на другому році війни. Це означає що вимірювалася не гостра реакція на стрес на початку воєнних дій, а вже довготривале, хронічне переживання стану війни. Було виявлено, що майже всі показники задоволеності знизилися. На статистично значимому рівні не змінилась задоволеність рівнем своєї освіти і професійною діяльністю, кваліфікаціями, вибраними та отриманими до війни. Також не змінилась задоволеність якістю навколишнього середовища і політико-економічним станом країни проживання, проте ці показники були низькі ще до початку війни. Зниження задоволеності рівнем безпеки найсильніше, такий результат очевидний у країні, де ніхто не може відчувати, що їх життя захищене від ворожих дій. Зниження задоволеності собою можна пояснити станом розпачу, відчуттям неможливості впливати на події власного життя в умовах війни. Зниження задоволеності сімейним життям, якістю спілкування з друзями, близькими та сім’єю відображає розрив родинних та дружніх зав’язків через війну. Задоволеність станом свого здоров’я також суттєво знизилася, що вказує на розвиток посттравматичних психологічних розладів як гострої, так і хронічної форм. На жаль, неможливо змінити такий об’єктивний негативний чинник поточного стану нашого суспільства, як війна, але можна віднайти внутрішні, психологічні ресурси особистості, які допоможуть людині пережити складні часи, зберегти психічне здоров’я і психологічне благополуччя і тим самим підвищити задоволеність якістю власного життя. Тож саме ці питання вбачаємо перспективними для подальшої наукової роботи.

САМОСВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД РАННЬОЇ ДОРОСЛОСТІ

2025-03-28T10:46:16+02:00

Статтю присвячено дослідженню проблеми самосвідомості особистості в період ранньої дорослості. У роботі проведено теоретичний аналіз психологічних особливостей цього вікового періоду в контексті нормативних (вікові) і ненормативних (несприятливі життєві обставини) криз із позиції їх впливу на особистість, як з огляду на особистісне зростання, так і на можливі особистісні деформації. Наголошується, що здатність долати життєві кризи в цьому віковому періоді значною мірою визначається рівнем самосвідомості. Самосвідомість розглядається як центр внутрішнього світу людини, де відбуваються складні процеси самоусвідомлення через пізнання власної біопсихосоціальної природи та внутрішніх потенціалів, що проявляються в системі моральних цінностей, переконань, прагнень і потреб, а також у ставленні до себе, інших і світу. У період ранньої дорослості особистість усвідомлює себе як суб’єкта власної життєдіяльності через пізнання свого особистого «Я», «Я» як члена сім’ї та «Я» як працівника. Акцентовано на основних стадіях психосоціального розвитку людини Е. Еріксона, де найважливішим завданням цього періоду визначено встановлення власної ідентичності у близьких стосунках з іншими людьми та в трудовій діяльності. Піддаються аналізу Я-концепція, життєві проєкти особистості, яка все зважує з позиції узгоджень між Я-реальним і Я-ідеальним, де в разі їх невідповідності можуть виникати внутрішньоособистісні конфлікти, емоційні та поведінкові порушення (агресія, конфронтація, заперечення, раціоналізація). Наголошено на вагомості самоставлення особистості до своїх ідентичностей, успіхів/неуспіхів, що впливає на її самооцінку і подальший поступ, чи, навпаки, стагнацію. Тому зроблено акцент на самореалізації особистості в цей віковий період як здатність позитивного сприйняття себе і світу, налаштування на успішність у досяганні бажаного, конструюванні майбутніх планів. Отже, зазначено, що наслідком нереалізованості особистості в цей період життя може стати початок формування залежностей (хімічних або нехімічних). Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в проведенні емпіричного дослідження самосвідомості особистості ранньої дорослості, схильної до адиктивної поведінки.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСНОЇ МОДЕЛІ ҐЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ

2025-03-28T10:46:30+02:00

У статті проаналізовано наукові підходи зарубіжних і вітчизняних учених щодо розуміння поняття «ґендерна ідентичність». Розкрито ґендерну ідентичність як соціально-психологічний феномен. Обгрунтовано сутність ґендерної ідентичності як суб’єктно-психологічної реальності та складника статевої самосвідомості в старшому підлітковому віці. Визначено «ґендерну ідентичність старших підлітків» як інтегративне особистісне утворення, що включає систему когнітивних уявлень, ціннісних ставлень та взаємодій статей і відображає їх суб’єктну позицію у прийнятті, засвоєнні та відтворенні моделей статеворольової поведінки у сфері традиційної та еґалітарної культур. Виокремлено структуру ґендерної ідентичності: когнітивний, емоційно-оцінний та поведінковий компоненти. Охарактеризовано когнітивний компонент ґендерної ідентичності, що виявляється через змістове розуміння понять про різновиди статеворольової поведінки, паритетність міжстатевої взаємодії, здатність до критичного аналізу ґендерних стереотипів. Проаналізовано емоційно-оцінний компонент ґендерної ідентичності, який характеризується ціннісним ставленням до себе та до інших як носіїв статі. Розкрито поведінковий компонент ґендерної ідентичності, що проявляється у виборі андрогінної, статевотипізованої – маскулінної/ фемінної чи невизначеної статеворольової поведінки. Висвітлено результати теоретичного аналізу й емпіричного дослідження особливостей ґендерних уявлень, виявлення гендерних характеристик у структурі образу «Я» дівчат і хлопців старшого підліткового віку. Виявлено ґендерні відмінності в уявленнях старших підлітків про власний образ «Я». Визначено рівні розвитку ґендерної ідентичності старших підлітків: низький, середній, високий, співвіднесено їх з етапами становлення ґендерної ідентичності: невизначена, амбівалентна, еґалітарна взаємодія і статусами ідентичності: дифузна, передчасна, досягнута. Окреслено перспективи подальших наукових досліджень, які вбачаємо у впровадженні програми тренінгу щодо розвитку ґендерної ідентичності у старшому підлітковому віці.

ДО ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ФЕНОМЕНУ ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2025-03-28T10:48:46+02:00

У статті представлено результати концептуалізації феномену інтернет-залежності в сучасному дискурсі. Інтернет-залежність залишається дискусійним поведінковим явищем, яке не має офіційного визнання у DSM-5 та ICD-11. Цифрові взаємодії, які раніше розглядалися як надмірні, нині стали невід’ємною частиною повсякденного життя, що ускладнює використання традиційних діагностичних критеріїв. Надмірне використання, яке раніше вважалося патологічним, нині забезпечує доступ до роботи, освіти та соціальних зв’язків. Пандемія COVID-19 та залежність України від цифрової інфраструктури в умовах війни підкреслюють інтернет як адаптивний механізм, а не патологію. Цифрова взаємодія сприяє комунікації, логістиці та освіті, що робить оцінку інтернет-залежності на основі часу використання застарілою. Алгоритмічна персоналізація контенту, підкріплення через соціальні мережі та гейміфікація цифрових платформ сприяють компульсивному використанню, посилюючи залученість через психологічні винагороди та емоційну маніпуляцію. Алгоритмічні системи рекомендацій формують когнітивне оброблення інформації, створюючи ефект «ехо-камер» і «фільтр-бульбашок», обмежуючи доступ до різноманітних поглядів та посилюючи ідеологічну поляризацію. Соціальні мережі стимулюють соціальне порівняння, впливаючи на самооцінку та сприйняття власного тіла через спеціально відібраний контент, тоді як персоналізований маркетинг закріплює поведінкові моделі, формуючи споживчі звички. Попри занепокоєння, цифрові платформи забезпечують соціальну взаємодію, реагування на кризові ситуації та когнітивну активність. Розв’язання проблеми інтернет-залежності вимагає розуміння впливу алгоритмів, поведінкових підкріплень і цифрової грамотності. Майбутні дослідження мають бути присвячені етичним алгоритмічним рамкам, що пріоритизують автономію користувачів та психологічне благополуччя, визнаючи подвійний характер використання інтернету як адаптивного, але потенційно компульсивного явища.