ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЯК СКЛАДОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Анотація

Сучасний стан соціально-економічного розвитку сільських територій в яких зосереджений ресурсний потенціал країни та рекреаційний потенціал країни вимагає узгоджених дій з боку всіх суб’єктів управління. Саме сільські території, їх мешканці є берегинями традицій, особливостей культурної спадщини та багато в чому визначають соціально-культурний образ усієї країни. В останні роки організаційно-економічний механізм розвитку сільських територіальних громад в Україні обумовлений суспільним перетворенням, що відбуваються в житті сучасного села, а саме обмеженими можливостями жителів села до отримання якісних, соціально необхідних послуг, низькі доходи селян в порівнянні з місцевими жителями – що в свою чергу призводить до міграції населення, падіння сільськогосподарського виробництва за рахунок нестачі кваліфікованої робочої сили. Отже відбуваються негативні процеси які потребують економічних, соціальних та управлінських змін для створення належних умов життєдіяльності сільського населення. Для вирішення проблем ефективного функціонування сільських територій необхідно вдосконалення організаційно-економічного механізму їх розвитку, якісне перетворення всіх його складових елементів. Організаційно-економічний механізм розвитку сільських територій забезпечує цілісну концептуальну позицію державної регіональної політики, щодо визначення конкурентних переваг сільської місцевості, яка потребує продовження впровадження програм децентралізації, розвитку інфраструктури на селі, залучення мешканців сільських територій до прийняття управлінських рішень щодо покращення життя на селі. Сталий розвиток сільської місцевості залежить від впливу зовнішніх та внутрішніх факторів та умов. Зовнішні фактори, такі як інституційне середовище; доступність ресурсів; конкурентне середовище; розвиненість внутрішнього попиту; державна підтримка; розвиненість ринків збуту; інвестиційний клімат; цінова та податкова політика; природні умови; стан навколишнього середовища та природних ресурсів; соціальний розвиток села та інші. На сталий розвиток сільських територій впливають внутрішні чинники такі, як розміщення, спеціалізація та концентрація виробництва; потенціал економічних та інтелектуальних ресурсів; внутрішня інфраструктура; якість та конкурентоспроможність продукції; організаційно-господарські форми підприємств; організація виробництва та управління; інвестиційно-інноваційна активність; наявність, ресурсів, сировини; мотивація праці. Отже, сучасний економічний, соціальний та екологічний стан аграрного сектору, останні роки нестійким та іноді відбувається скорочення обжитої сільської території. Тому для подолання кризового стану та переходу сільського господарства на сталий розвиток необхідно вдосконалення організаційно – економічного механізму розвитку галузі АПК, як механізму забезпечення його сталого розвитку.