Журнал сучасної психології

СТРАТЕГІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО УНИКНЕННЯ ОСІБ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ВОЛОНТЕРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

О. C. Аврамчук — 2024-04-11

Стаття розглядає психологічні особливості волонтерської діяльності й акцентує увагу на психоемоційних наслідках волонтерської діяльності під час війни в Україні, вказуючи на підвищені рівні психоемоційного дистресу та порушення адаптації. Зазначається, що стратегії уникнення, які вказуються як одні зі стратегій опанування дистресу та впливу травматичного досвіду, можуть забезпечувати тимчасове полегшення, проте у довгостроковій перспективі можуть впливати на вразливість до проблем із психічним здоров’ям. Мета дослідження полягає у визначенні ролі використання стратегій психологічного уникнення волонтерами, які здійснюють волонтерську діяльність як основну робочу і соціальну активність, надаючи психоемоційну допомогу та супровід людей, які постраждали від війни, як цивільним, так і ветеранам бойових дій. Результати свідчать про високі рівні схильності до тривалого переживання тривоги та суб’єктивної оцінки сприйнятого стресу серед волонтерів, що особливо в умовах надзвичайних обставин може вказувати на їхню вразливість до проблем із психічним здоров’ям. Помірні кореляційні зв’язки вказують на тісний зв’язок між емоційним станом волонтерів, рівнем стресу та характером їхньої роботи в умовах воєнного конфлікту. Продемонстровано вплив емоційного уникнення на психоемоційний дистрес волонтерів, підкреслюючи, що це може впливати на їхню адаптацію до життєвих обставин. Механізми емоційного уникнення можуть виявлятися в контексті труднощів, пов’язаних з виконанням домашніх обов’язків та відмовою або запереченням особистого дозвілля як «не на часі». Зменшення концентрації, мотивації та енергії, які можуть виникнути як реакція на неуспішні спроби уникати вирішення побутових проблем, поруч з цим фокусуючись на волонтерській діяльності як на більш контрольованому способі опанування чи раціоналізації внутрішніх конфліктів та емоційних труднощів. Соціальна депривація та віддаленість від звичних соціальних обов’язків та стосунків можуть також виступати як механізми уникнення. Волонтери, занурені в інтенсивну волонтерську діяльність, можуть відчувати важкість у встановленні та підтриманні особистих стосунків, оскільки це може вимагати додаткових зусиль, а часом і невизначеності.

ВПЛИВ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ НА ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ФАХІВЦІВ СОЦІОГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ

Я. М. Бугерко — 2024-04-11

У статті здійснено аналіз мотиваційно-ціннісних факторів, які впливають на готовність майбутніх психологів до професійної діяльності. Показано, що ціннісно-смислова сфера є провідною формоутворюючою структурою особистості, вона утворює динамічну функціональну систему, формує цілі і смисли життєдіяльності людини, регулює способи їх досягнення. Мотиваційно-ціннісні фактори тісно пов’язані із смисложиттєвими цінностями, а тому визначають ціннісне ставлення до майбутньої професії. У процесі здобуття спеціальності у закладі вищої освіти мотиваційна сфера студентів трансформується під впливом внутрішніх (особистісних) змін та соціокультурного середовища ЗВО, яке не лише визначає особистісне та професійне зростання майбутнього фахівця, а і сприяє формуванню його смисложиттєвої сфери, ціннісно визначеної професійної спрямованості. Результати обстежень показали, що існують істотні відмінності у сенсоцільових орієнтаціях студентів молодших (перших, других) та старших (третіх, четвертих) курсів навчання. У старшокурсників система життєвих сенсів більш гармонізована, наявний менший діапазон крайніх значень. Категорію провідних життєвих смислів у студентів молодших курсів становлять екзистенційні та комунікативні сенси, у старшокурсників – самореалізаційні та сімейні. Аналіз смисложиттєвих орієнтацій студентів засвідчив, що хоча для більшості студентів характерний середній рівень їх сформованості, в першокурсників недостатньою мірою присутня значуща мета, спроможність брати на себе відповідальність за її реалізацію, а неузгодженість власної системи життєвих цілей та планів негативно впливає на формування мотиваційної готовності до майбутньої професійної діяльності. Для підвищення ефективності процесу особистісного та професійного самовизначення студентів-першокурсників розроблена програма розвивальних занять «Життєва навігація», яка сприяє структуруванню ціннісних і смисложиттєвих орієнтацій студентів, формуванню їхньої мотиваційної готовності та ціннісного ставлення до майбутньої професії. Результатом проведеної роботи стало зростання ціннісно-смислового самовизначення студентів та активізація процесів їхньої професійної ідентичності.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДЕФІНІЦІЙ ФЕНОМЕНУ «ЛІДЕРСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ» ОСОБИСТОСТІ

Г. О. Горбань — 2024-04-11

Стаття присвячена аналізу результатів теоретичного дослідження дефініцій феномену лідерського потенціалу. Показано, що багатоплановість інтерпретації змісту цього феномену може бути подана у комбінаціях п’яти базових конструктів. Виокремлено такі компоненти дефініційного аналізу, що його характеризують: 1) описовий; 2) інтегрувальний; 3) діяльнісний; 4) сугестивний; 5) рольовий. Узагальнення дало можливість визначити лідерський потенціал як системну єдність природних і набутих особистісних якостей, які забезпечують здатність досягнення індивідом необхідного рівня інтеграції компетентностей, відповідальності та цілеспрямованої активності задля провадження ефективного вирішення проблемних ситуацій шляхом встановлення відносин співробітництва з оточенням. Запропоновано трирівневу модель психологічного аналізу цього феномену: психологічний рівень, особистісний рівень, соціально-психологічний рівень. Обґрунтовано, що на психологічному рівні має бути зафіксована наявна потреба особистості у свободі, незалежності та самореалізації, у процесуальному контексті на цьому рівні актуалізується дія щодо визнання актуальної потреби зайняти лідерську позицію. На особистісному рівні потреба оформлюється у суб’єктну вмотивованість шляхом актуалізації природних задатків до лідерства, що організуються під час набуття «твердих» (hard skills) і «гнучких» навичок (soft skills), у процесному плані тут вибудовується послідовність лідерських вчинків щодо вияву ініціативи, яка реалізується завдяки складній інтеграції набутих компетентностей, цінностей, норм та усвідомлення особистістю можливої відповідальності за певні вчинки. Соціально-психологічний рівень характеризує готовність сприяти результативності вирішення проблемностей, яка зумовлена лідерською поведінкою надихати й організовувати активність оточення, у процесному плані системно організуються цілеспрямовані дії з вирішення проблемної ситуації в умовах керування комунікацією однодумців. Тут повною мірою виявляється лідерський потенціал з досягнення мети відповідно до ухваленого рішення.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЧИННИК ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

В. В. Грандт — 2024-04-11

Статтю присвячено теоретичному аналізу проблеми емоційного інтелекту як чинника посттравматичного зростання особистості в юнацькому віці. Визначено, що рівень розвитку емоційного інтелекту, здатність усвідомлювати свої емоції та емоції інших та екологічно їх висловлювати та проживати є одними із головних чинників виникнення посттравматичного зростання в юнацькому віці. Емоційний інтелект розглянуто як чинник, що дає можливість сфокусуватись на внутрішніх процесах та адаптуватись до змін у життєвій ситуації, ефективно використовувати внутрішні та зовнішні ресурси замість того, щоб впадати у відчай чи звинувачувати інших. Окрім того, визначено, що однією з особливостей посттравматичного зростання є вплив реакції оточення на травмувальну подію. Якщо є підтримка з боку соціуму, певні програми реабілітації жертв насильства чи постраждалих від військових дій та ін., це підвищує шанси на покращення життя через певний час після травмувальної події. Проаналізовано чинники, що ускладнюють посттравматичне зростання. Зазначено, що вірогідність успішного відновлення після травмувальної ситуації у юнацькому віці залежить від загального розвитку особистості та від розвитку емоційного інтелекту. Особи, в яких емоційний інтелект розвинений на досить високому рівні, краще справляються з травмувальними ситуаціями. Є усвідомлення власних емоцій і сформовані навички екологічного проживання власних емоцій та вміння просити та отримувати емоційну підтримку оточення та ефективно спілкуватись. Встановлено, що важливим чинником виникнення феномену посттравматичного зростання в юнацькому віці є проживання досвіду замість застосування стратегії уникнення, коли людина не говорить про подію та намагається заблокувати власні емоції. Перспективними орієнтирами подальшого дослідження визначено проведення емпіричного дослідження впливу емоційного інтелекту на посттравматичне зростання особистості в юнацькому віці та розробка програми розвитку емоційного інтелекту в юнацькому виці.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ЛГБТІК+ ЛЮДЕЙ

М. І. Гречаник — 2024-04-11

Стаття розкриває фактори, які є важливими у процесі консультування ЛГБТІК-клієнтів: розуміння теми сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, етапів формування ґендерної ідентичності та статевого дозрівання, вживання коректної лексики, важливою є протидія мові ворожнечі у процесі консультування та трансформації внутрішніх установок, спростування міфів та стереотипів у цій темі, які є результатом пропаганди та можуть поширюватись самими клієнтами. Важливим завданням процесу консультування є психоедукація клієнта з різних питань – спектр може включати розуміння себе, своїх станів, функціонування суспільства, наприклад, вплив гетеронормативної системи на ставлення до ЛГБТІК-спільноти, прийняття себе, знання про стрес меншин, інтреналізовану гомофобію тощо. У процесі консультування важливим є розуміння концепції інтерсекційності (наприклад, якщо клієнт є представником ЛГБТІК-спільноти та живе з ВІЛ), також до особливостей консультування ЛГБТІК-клієнтів можна віднести специфіку роботи з постраждалими від насильства та його наслідками, оскільки, за результатами досліджень, ЛГБТІК+ люди мають вищі показники порушень ментального здоров’я через високий рівень гомофобії, трансфобії та часті випадки насильства щодо ЛГБТІК як усередині сімейної системи, так і в межах суспільства. В процесі консультування можна виділити специфічні і неспецифічні запити; до специфічних запитів відносять тему камінг-ауту, аутингу, особливості переходу, тему інтерналізованої гомофобії, дію та наслідки стресу меншин тощо.

АФІРМАТИВНИЙ ПІДХІД У КОНСУЛЬТУВАННІ ЛГБТ+ ПІДЛІТКІВ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

М. С. Діденко — 2024-04-11

У статті розглянуто теоретико-методологічні основи афірмативного підходу в консультуванні ЛГБТ+ підлітків у сучасному українському контексті. Адже, коли під час психотерапевтичної роботи порушується тема сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності, консультанти не рідко стикаються як з власними принципами та цінностями, так і з обмеженнями у знаннях теоретичного та практичного характеру. Аналіз показав, що відсутня системна навчальна підготовка психологів- консультантів з питань ЛГБТ+, що ускладнює роботу консультантів. Визначено поняття ЛГБТ-підлітків та узагальнено проблеми, що впливають на їхній психічний стан. Проаналізовано міжнародні дослідження щодо віку ідентифікації особистістю себе з представниками ЛГБТ-спільноти. Подана порівняльна характеристика різних проявів ментальних станів ЛГБТ та загального населення. Проаналізована статистика щодо проблем, з якими стикаються ЛГБТ у сфері ментального здоровʼя, та проявів булінгу до ЛГБТ-підлітків у навчальному середовищі. Визначено поняття афірмативного підходу в консультуванні та охарактеризовано мету роботи з ЛГБТ-підлітками психологів та психотерапевтів. Висвітлено місце різновидів сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності в міжнародному класифікаторі хвороб. Визначено, що афірмативний підхід допомагає створенню безпечного простору для самовираження ЛГБТ-підлітків та отримання підтримки. Такий підхід дозволяє фахівцям більше розуміти специфіку досвіду підлітка та відповідати на їхні унікальні потреби. Використання афірмативного підходу сприяє покращенню психічного здоров’я ЛГБТ-підлітків, оскільки вони відчувають себе більш прийнятими. Запропоновано для провадження афірмативного підходу використовувати: саморефлексію та обізнаність консультантів, безоціночне ставлення спеціаліста до сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності клієнта, валідацію клієнтського досвіду; створення приймаючого безпечного середовища, використання правильної термінології та коректних формулювань, неупередженість та відмову від припущень, конфіденційність.

ПОСТТРАВМАТИЧНІ СТРЕСОВІ СТАНИ ТА ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПРАЦІВНИЦЬ ОСВІТИ ПРИФРОНТОВИХ ТА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ В УМОВАХ ВІЙНИ

В. Р. Дорожкін — 2024-04-11

Мета статті – визначити взаємозв’язок між посттравматичним стресовим станом (далі – ПТСC) та психологічним благополуччям (далі – ПБ) працівників освіти прифронтових та деокупованих територій, а також з’ясувати провідні стратегії збереження ПБ в умовах війни. Методи дослідження. Для дослідження ми використали опитувальник «Перелік симптомів ПТСР», адаптований для українського населення В. Безшейко, та адаптований С. Карскановою опитувальник «Шкала ПБ» К. Ріфф. З метою виявлення позитивних стратегій збереження ПБ ми провели семантичний аналіз основних шкал опитувальника К. Ріфф. Вибірку нашого дослідження становили 37 жінок – працівниць освіти віком від 21 до 62 років. Результати. З’ясовано, що з 37 досліджуваних лише 12 осіб (32,4%) мали високий рівень ПТСС, 10 осіб (27%) – середній і 15 осіб (40,6%) – низький. Виявлено здатність більшості досліджуваних підтримувати високий (56,8 %) і середній (24,3%) рівні ПБ. Лише 18,9% з них відзначили низькі показники ПБ. Виділено дві групи досліджуваних зі своєрідним поєднанням рівнів ПТСС і ПБ. Перша група (7 осіб, 18,9%) з високим рівнем ПТСС та високим і середнім рівнем ПБ має тенденцію до формування посттравматичного особистісного зростання. Друга група (5 осіб, 13,5%) з високим рівнем ПТСР і низьким рівнем ПБ має схильність до формування ПТСР. Визначено позитивні стратегії збереження ПБ працівників освіти в умовах війни. Основні з них: довіра до себе та свого оточення, турбота про спільне благополуччя, відкритість до новизни та особистісних змін. Висновки. З’ясовано можливість для осіб, які перебувають на прифронтових чи деокупованих територіях, уникнути отримання високого рівня ПТСС і підтримувати високий рівень ПБ.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ

Ю. В. Железнякова — 2024-04-11

Статтю присвячено аналізу феноменологічного підходу та визначенню основних методологічних засад у гештальт-терапії. У статті розкривається сутність феноменологічного підходу, встановлено значення феноменологічного підходу для психології та психотерапії. З цією метою у статті здійснено короткий історичний огляд щодо основних аспектів вивчення феноменологічного методу пізнання. Феноменологічний підхід розглядається як методологічний інструмент, який використовується для аналізу та розуміння явищ з точки зору безпосереднього сприйняття, без будь-яких теоретичних припущень та об’єктивних стандартів. Показано, що феноменологічний підхід полягає у прагненні описати переживання людини за допомогою більш тонкої та повної схеми категорій і понять, ніж це властиво природно-науковим підходам. Також зазначено у статті, що цей підхід орієнтований на людську екзистенцію та допомагає психотерапевту досліджувати структуру та способи буття у світі клієнта. Показано також, що цей метод орієнтований на людську екзистенцію і допомагає психіатру «вжитися» у структуру та способи буття-у-світі людини. Особлива увага приділяється використанню феноменологічного підходу в гештальт-терапії. Підкреслюється, що феноменологія становить основу для ключових принципів гештальт-терапії, таких як акцент на досвіді, принцип «тут і зараз», відмова від передвизначених моделей та активна участь психотерапевта. Наголошується, що відмова від передвизначених моделей у гештальт-терапії ґрунтується на феноменологічному підході, дозволяючи психотерапевтам пристосовувати свою методологію до унікальних потреб та характеристик кожного клієнта. Зазначається, що це сприяє розвитку більш гнучких та ефективних стратегій терапевтичного втручання. Систематизована та узагальнена теоретико-методологічна інформація щодо особливостей феноменологічного підходу в гештальт-терапії порівняно з феноменологічним та природно-науковими підходами в науці. Ця стаття прагне доповнити наукову базу з психології та психотерапії, вказуючи на фундаментальну роль феноменологічного підходу у розумінні та корекції психічних станів. Її зміст може використовуватися для подальших досліджень, а також для розширення методологічних засад у практиці корекційної психології та психотерапії.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ПАЦІЄНТІВ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ: МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ЛІКАРІВ-СТОМАТОЛОГІВ

В. П. Литовченко — 2024-04-11

Статтю присвячено вирішенню проблеми психологічної підтримки пацієнтів з порушеннями слуху в межах стоматологічного лікування. Пацієнти з порушенням слуху можуть потребувати особливої психологічної підтримки через своєрідні труднощі комунікації (йдеться не лише про доступну інформацію, а насамперед про доступну комунікацію). У такому контексті комунікативна доступність зумовлює створення умов, які забезпечують повноцінну участь, активність та безперешкодний процес спілкування всіх учасників лікувального процесу. З метою врахування особливих потреб пацієнтів з порушеннями слуху, а також уникнення у них стану тривоги, попередження та подолання дентофобії, налагодження ефективної професійної комунікації з лікарем представлено комплекс методичних прийомів, що передбачають застосування щоденника емоцій, тематичних фотографій, іграшок-антистресів, відзнак тощо та спеціально організованих заходів (ознайомчий візит, повідомлення жестовою мовою, доступні інтернет-сторінки та ін.) в межах діяльності лікаря-стоматолога. Наведено рекомендації зі створення безбар’єрного середовища стоматологічної клініки, організації надання послуг пацієнтам, які відчувають страх лікування (дентофобію) та мають особливі комунікативні потреби, зумовлені порушенням слуху. Представлений комплекс методичних прийомів ґрунтується на таких позиціях, як: етичні основи професії лікаря, ефективна професійна комунікація лікаря та пацієнта, доступна стоматологічна допомога, соціокультурний підхід до визначення потреб та надання послуг (національна жестова мова, культура глухих), емпатія, толерантність та повага до будь-яких особливостей (візуальних, ментальних), індивідуальний підхід до надання послуг. У контексті проблеми професійної комунікації лікаря-стоматолога запропоновано доповнення до освітніх програм підготовки лікарів-стоматологів та кваліфікаційних характеристик працівників медичної сфери, упровадження яких сприятиме формуванню відповідних компентностей у майбутніх та практикуючих лікарів з подолання психологічних та комунікативних бар’єрів пацієнтів з порушеннями слуху. Актуальними залишаються міждисциплінарні дослідження щодо доступності медичних послуг, психологічної допомоги пацієнтам, створення безбар’єрного середовища у сфері охорони здоров’я із використанням кращого національного та міжнародного досвіду, а також урахуванням наслідків російсько-української війни.

СТАВЛЕННЯ ДО МЕДІА ЯК СКЛАДНИК ЯКОСТІ ЖИТТЯ В МЕДІАТЕХНОЛОГІЗОВАНОМУ СОЦІУМІ: РЕФЛЕКСИВНИЙ АНАЛІЗ

М. І. Найдьонов — 2024-04-11

Статтю присвячено проблемі пошуку нових підходів до розв’язання предметного завдання – забезпечення ефективного відтворення персональної та групової суб’єктності у воєнний і повоєнний час. Суб’єктність бачиться умовою ефективного протистояння викликам і загрозам життю і здоров’ю людини, які несуть не тільки прямі воєнні дії, а й медіа, які здатні послабити особистий і спільний потенціал протистояння ворогу. Наголошується на підвищеній відповідальності медіа у сприянні психологічній стабільності людини, її здатності протидіяти ворожій дезінформації і розуміння контекстів і обмежень воєнного інформаційного поля. Аналізується сьогоднішня ситуація як час не тільки неймовірно високих загроз, а й одночасно можливостей, які, аби перемогти, необхідно перетворити на результат. Висловлюється думка, що таким результатом має стати масова практика рефлексування. Обґрунтовується важливість соціокультурних технологій та їх спрямування на виведення персони і групи в зону найближчого розвитку для подолання кризи обмеження когнітивних, особистісних і комунікаційних ресурсів у ситуації війни та післявоєнний період. Моделлю для міркувань виступає образ побудови інтегрованого курсу «Медіа і соціокультурні технології» для студентів магістратури за освітньо-професійною програмою «Практична психологія» як частини підготовки психолога, у тому числі для системи освіти, до виконання професійної діяльності, відповідного рівню сучасних викликів як соціального, соціокультурного, так і соціотехнологічного характеру. Викладено змістовий модуль програми. Його специфіку зумовлено, з одного боку, війною та пов’язаними з нею змінами інформаційного простору, з іншого – безпрецедентно швидким розвитком і поширенням у соціумі програм штучного інтелекту, яке створює потенційну загрозу узалежнення людини поза межами власного контролю і потребує переводу проблематики із суто психологічного поля у загальносоціальний і загальнокультурний. Ідею масового рефлексування реалізовано в розширеному блоці тематик, присвячених ціннісному прийняттю рефлексії як інструменту опанування складності і невизначеності, збереження і розвитку суб’єктності, та практичному опануванню базових умінь її розвитку, підтверджених багаторічною практикою впровадження рефлексивних технологій.

СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

І. Р. Петровська — 2024-04-11

Проаналізовано наукові погляди на структурні компоненти організаційної ідентичності особистості. Виявлено розбіжність думок учених стосовно кількості компонентів організаційної ідентичності та їхнього змісту. Показано, що у поглядах окремих авторів спостерігається наближення змісту структурних компонентів до змісту атрибутів та чинників організаційної ідентичності. Зроблено висновок, що структура організаційної ідентичності стосується компонентів (складників) цього конструкту, атрибути – властивостей структурних компонентів, які описуються у термінах ознак чи характеристик відповідних компонентів, а чинники – це те, що прямо чи опосередковано впливає на виникнення та розвиток цих ознак чи характеристик. Попри складність досліджуваного конструкту та розмаїття термінів для його опису, розроблено структурну модель організаційної ідентичності особистості, яка включає когнітивний, афективний, оцінювальний, ціннісний та конативний компоненти. Обґрунтовано, що зміст когнітивного компонента полягає в усвідомленні особистістю своєї належності до організації як її працівника, знання та уявлення щодо організації, її історії, напрямів роботи, норм і цінностей. Афективний компонент відображає емоційне ставлення до свого членства, емоційну прихильність/неприхильність до організації, почуття гордості/сорому за організацію. Змістом оцінювального компонента є оцінювання організації та власної належності до неї у контексті збереження і підвищення власної самооцінки, позитивного образу Я. Ціннісний компонент характеризує суб’єктивну значущість, важливість членства, прийняття/неприйняття організаційних цінностей. Конативний компонент зумовлює організаційну поведінку, готовність індивіда діяти відповідно до інтересів організації, визначає форми діяльності/бездіяльності стосовно організації, які виявляються в активності, залученості або пасивності, байдужості, протистоянні тощо. Запропонована модель вимагає емпіричної верифікації, і висновок про остаточний перелік компонентів можна буде зробити на основі аналізу факторної моделі організаційної ідентичності, отриманої на основі емпіричного дослідження.

ВПЛИВ ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ НА БАЗОВІ ПРИПУЩЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Г. В. Чайка — 2024-04-11

У статті вивчався стан базових припущень громадян України через більше ніж рік після початку війни з боку Росії і порівнювався з нормативними довоєнними показниками. Базові припущення вивчалися за методикою Р. Янов-Бульман, що вимірює такі вихідні показники, як: доброта світу, доброта людей, справедливість світу, контрольованість світу, випадковість у світі, цінність Я, самоконтроль, удача. Ці показники об’єднуються у три узагальнені індикатори: загальна доброта, загальна осмисленість, власна цінність, що відповідають трьом категоріям базових припущень, як вони розуміються Р. Янов-Бульман. Опитування проводилося у травні– червні 2023 року, тобто більше ніж рік від початку військової агресії. Усі показники, що описують базові припущення особистості, за винятком показника «випадковість у світі», за результатами нашого опитування виявилися суттєво нижчими порівняно з нормативними значеннями і навіть нижчими за більшістю показників порівняно з результатами, показаними студентами з інвалідизацією, які навчалися в інклюзивному середовищі до початку війни і які мали певне зниження показників базових припущень порівняно із нормою. Не було виявлено розбіжностей за результатами між жінками та чоловіками, а кореляція із віком виявилася дуже слабкою. Іншими словами, війна негативно позначається на всіх жителях країни. Посилення міри впливу війни на життя людини посилює і зневіру людини у світ, його доброту і справедливість і власну вдачу. Війна відчувається як повна несправедливість і остаточна невдача, з якою нічого не можна зробити і ніяк не можна виправити. Найменше похитнувся показник «цінність Я», тобто війна сприймається як щось зовнішнє стосовно самої людини, і саме у цьому моменті ми бачимо можливість для переборення травматичних подій особистісного життя, відновлення довіри на початку до власних сил, а потім і до світу навкруги. Шлях до побудови нових узгоджених і позитивних базових припущень має йти через загальне особистісне відновлення після гострих травматичних подій або під дією хронічних стресових факторів. Саме в цьому ми вбачаємо перспективу для нашого подальшого дослідження.

ЧИННИКИ ВИБОРУ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ПОДОЛАННЯ ГОСТРОГО СТРЕСУ УЧАСНИКАМИ БОЙОВИХ ДІЙ

Н. Ф. Шевченко — 2024-04-11

У статті виокремлено та обґрунтовано чинники вибору копінг-стратегій подолання гострого стресу учасниками бойових дій. Визначено сутність поняття «бойовий стрес» та подано розуміння гострої стресової реакції учасника бойових дій. Розкрито поняття «копінг-стратегія», що визначається як форма або спосіб копінг-поведінки, спрямована на врегулювання взаємин особистості з навколишнім середовищем та проявляється на когнітивному, емоційному й поведінковому рівнях з метою зниження впливу стресора або наслідків стресора. Наведено наслідки вибору адаптивних та дезадаптивних копінг-стратегій, що підкреслює значення копінгу в адаптаційному виході особистості військовослужбовця із екстремальних ситуацій. Процес копінгу розглянуто в транзакційному та ресурсному підходах. В транзакційній моделі стресу та копінгу значення приділяється когнітивній оцінці стресорів та ресурсів подолання. Подана узагальнена класифікація стресорів бойової діяльності, підкреслено вплив когнітивних стресорів на особистість військовослужбовця. Загрозу життю і здоров’ю визначено як ключовий стресор у бойових умовах. У ситуаціях загрози життю несвідоме визначено впливовим чинником на когнітивну оцінку та вибір копінг-стратегії. З огляду на кількість та специфічність стресорів бойових умов охарактеризовано особливості переживання гострого стресу учасниками бойових дій. Розкрито вплив бойових стресорів на фізіологічний, несвідомий, емоційний, когнітивний, поведінковий рівні функціонування особистості. Переживання гострого стресу учасниками бойових дій визначено впливовим чинником на формування когнітивної оцінки та на вибір копінг-стратегій. Вплив особистісних рис та зовнішнього середовища учасника бойових дій на вибір копінг-стратегій подолання гострого стресу розглянуто в ресурсному підході. Аналіз досліджень показав, що особистісні особливості та зовнішнє середовище можуть виступати в трьох ролях: як копінг-ресурс, забезпечуючи успішне подолання; як потенційний ресурс; як перешкода успішному копінгу. Особистісні риси та зовнішнє середовище визначені як чинники вибору копінг-стратегій подолання гострого стресу учасниками бойових дій.

КОНФЛІКТИ В УМОВАХ РОБОЧОГО СЕРЕДОВИЩА: ПРОБЛЕМА РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Н. Є. Шиліна — 2024-04-11

Стаття присвячена проблемі резильєнтності в умовах конфліктів у робочому середовищі науково-педагогічних працівників. Доводиться актуальність та своєчасність зазначеної проблематики, оскільки сучасний корпоративний світ постійно змінюється, конкуренція та стрес стали невіддільними частинами майже кожного робочого середовища. У статті аналізуються дослідження українських та закордонних учених, їхні оригінальні авторські підходи до зазначеної проблеми. Серед проаналізованих проблем є такі: резильєнтність як національна цінність, роль резильєнтності у посттравматичному зростанні, роль ранніх форм виховання та батьківського догляду у формуванні резильєнтності, психодіагностичні методи вивчення резильєнтності та засоби її розвитку, розвиток резильєнтності в освітньому процесі в умовах воєнного стану, прояв резильєнтності у студентів та педагогів під час війни, зв’язок резильєнтності зі стресом та адаптацією. Аналізуються наукові роботи, в яких досліджуються фактори впливу на резильєнтність, зв’язок резильєнтності з розвитком психопатології, аналізуються різноманітні реакції на втрату та травму. Також проаналізовано дослідження конфліктів, в яких автори визначили види, функції та основні чинники конфліктних ситуацій. Автором було сформульовано визначення резильєнтності та конфлікту, визначено основні види конфліктів у робочому середовищі університету серед науково-педагогічних працівників та проведено пілотажне дослідження з такої проблематики. Дослідження проводилось на базі Державного університету інтелектуальних технологій та зв’язку на прикладі співробітників. Дослідження проходило у два етапи. На першому етапі проводилось опитування для прояснення питань: які види конфліктів найчастіше трапляються у робочому середовищі. Для проведення другого етапу було розроблено опитувальник задля оцінювання співробітниками своєї здатності до резильєнтності.