ОСТЕОІМУННА ВЗАЄМОДІЯ ЯК МЕХАНІЗМ РЕГУЛЯЦІЇ КІСТКОВОГО ГОМЕОСТАЗУ В МЕЖАХ ІМУННОЇ ТА СКЕЛЕТНОЇ СИСТЕМ

Анотація

У статті розглядаються сучасні уявлення про остеоімунологію як науковий напрям, що вивчає взаємодію імунної та скелетної систем. Кісткова тканина розглядається не лише як пасивний механічний каркас, а й як метаболічно активний орган, що перебуває у тісному функціональному зв’язку з імунною системою, формуючи єдиний остеоімунний інтерфейс. Аналіз наукових досліджень підтверджує, що імунні клітини через продукцію цитокінів та інші сигнальні механізми безпосередньо впливають на активність остеокластів і остеобластів. Водночас клітини кісткової тканини беруть участь у створенні сприятливого мікрооточення для імунних клітин, забезпечуючи взаємний функціональний зв’язок. Доведено важливість підтримання цього балансу для збереження мінеральної щільності кісток і запобігання патологічним змінам, таким як остеопороз, ревматоїдний артрит та інші хронічні запальні захворювання. Порушення остеоімунної регуляції, пов’язане з віковими змінами та патологічними станами, призводить до переважання резорбції над формуванням кісткової тканини, зниження її міцності та підвищення ризику переломів. Фізичні навантаження є важливим немедикаментозним чинником впливу на остеоімунний інтерфейс. Помірна регулярна рухова активність зменшує рівень прозапальних цитокінів, оптимізує співвідношення RANKL/OPG, стимулює остеобластичну активність і сприяє адаптивній регенерації кісткової тканини. Натомість надмірні або неконтрольовані навантаження можуть спричиняти мікрозапалення та порушення балансу ремоделювання. У статті доведено важливість комплексного підходу до збереження кісткового здоров’я, що включає контроль фізичних навантажень, моніторинг імунних та кісткових біомаркерів і застосування персоналізованих стратегій профілактики. Отримані знання можуть бути використані у спортивній медицині, фізичній реабілітації та за розуміння характерного перебігу захворювань, що уражають кісткову систему.