ЗАСОБИ І МЕТОДИ КОНТРОЛЮ У РЕГБІ

Анотація

У статті розглянуто проблеми контролю за рівнем фізичної підготовленості кваліфікованих регбістів як одного з головних складників тренувального процесу. У зв’язку з відсутністю модельних характеристик показників рівня фізичної підготовленості кваліфікованих гравців із урахуванням їхніх індивідуальних можливостей вагомого значення набуває поетапна достовірна інформація про рівень їхньої фізичної підготовленості, яку можна отримати завдяки проведенню тестування (контролю). Аналіз спеціалізованої літератури свідчить, що наразі фундаментальних праць із зазначеної проблематики надзвичайно мало, а в опублікованих роботах не досить відомостей про комплексне вивчення кількісно-якісних показників рівня фізичної підготовленості кваліфікованих регбістів. Метою статті є аналіз методик комплексного контролю за рівнем розвитку загальної та спеціальної фізичної підготовленості кваліфікованих регбістів. Відповідно до навчальної програми для ДЮСШ, СДЮШОР та ШВСМ з регбі та регбіліг пропонується проводити контроль за рівнем фізичної підготовленості з використанням таких тестів, як: загальна витривалість (тест Купера та BLEEP-тест); швидкісні можливості (AGILTY, RSA, Т-тест); силова витривалість (жим штанги лежачи, тяга біцепсами, віджимання від підлоги, піднімання тулуба лежачи на підлозі); силові показники (підтягування на перекладині, жим штанги лежачи, присідання зі штангою, кистьова динамометрія); швидкісні показники (біг 30 м зі старту, біг 30 м з ходу, біг 60 м зі старту); швидкісно-силові показники (стрибок угору з місця з двох ніг, потрійний стрибок з місця з двох ніг, стрибок у довжину з місця). Однак, попри достатню розробленість тестів у регбі та регбіліг, не всі види фізичної підготовленості регбістів контролюються сучасними тестами, які відповідають специфіці ігрової діяльності у командних спортивних іграх. Зміни у правилах гри та включення регбі-7 до програми Олімпійських ігор вплинули на конкуренцію у грі та значно підвищили її інтенсивність, що своєю чергою вимагає від гравців належного рівня фізичної підготовленості. На нашу думку, це актуалізує питання детального аналізу комплексного розвитку та контролю за фізичними якостями регбістів. Проаналізувавши науково-методичну літературу та тренерський досвід, можна стверджувати, що організація та проведення контролю для визначення рівня фізичної підготовленості в регбі проводиться безсистемно та з використанням таких методик тестування, які не повністю розкривають специфіку змагальної діяльності кваліфікованих гравців. Передусім для отримання достовірної об’єктивної інформації про рівень фізичної підготовленості кваліфікованих регбістів необхідно розробити комплексну програму контролю.