ОСНОВНІ МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОВНОЦІННИХ ФАХІВЦІВ НОВОГО ЧАСУ

  • Г. Ф. Чава Нікопольський коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету
  • О. М. Народовська Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Ключові слова: професійна підготовка, розум, інтелект, мислення, емоційний інтелект, критичне мислення

Анотація

Дана стаття присвячена розгляду явища критичного мислення й емоційного інтелекту та вказує на принципові показники важливості впровадження системної методичної роботи в освітніх закладах за цими напрямками, адже випускники закладів вищої та професійної освіти – майбутні професіонали, які мають володіти здатністю вирішувати важливі робочі та особисті питання в різних умовах. Ефективність діяльності з розвитку емоційного інтелекту залежить від створення психологічних та певних емоційних умов під час навчання. Викладачам необхідно не лише визначити рівень інтелектуальних здібностей та розвивати їх, а й формувати вміння адаптуватись та взаємодіяти у суспільному та професійному середовищі. Фахівці, які мають досить розвинений емоційний інтелект самодисципліновані, легше пристосовуються до нових умов та швидше просуваються кар’єрними сходами. Також наводиться ряд аргументів із важливості формування зазначених вище вмінь у майбутніх фахівців на практичній основі, адже у професійній самосвідомості студентів емоційний інтелект має вагоме значення. Необхідність його розвитку продиктована потребою у рефлексії і, як наслідок, здатністю розуміти не лише власні емоції, а й емоції оточуючих. Таким чином, майбутній спеціаліст набуває вміння об’єктивно оцінювати як власну, так і професійну діяльність своїх колег та опонентів. Емоційний інтелект є важливою складовою частиною формування висококваліфікованих фахівців, яку можна розвивати впродовж всього періоду навчання. Даний феномен не можна розглядати окремо від пізнавальної діяльності студентів, оскільки освіта передбачає цілісність емоційної та інтелектуальної сфер розвитку особистості. Отже, поняття емоційного інтелекту має розглядатись невідривно від понять «розум» та «мислення». За таких умов можливо сформувати особистість, яка здатна адаптуватись до сучасних тенденцій розвитку світу, адже фахівці з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту володіють гарними навичками спілкування, впевнені в умовах виникнення кризових ситуацій та успішні у вирішенні конфліктів як професійно важливих, так і тих, що пов’язані з особливостями взаємовідносин у суспільстві.

Посилання

1. Гарднер Г. Множинні інтелекти. Теорія у практиці. Хрестоматія. Київ : Мегатайп, 2004. 288 с.
2. Гейвин Х. Когнитивная психология. Санкт-Петербург : Питер, 2003. 272 с.
3. Гілфорд Й.П. Природа людського інтелекту. Нью-Йорк : Мак-Гав Хілл. 1967. С. 86–139.
4. Готсдинер А.Л. К проблеме многосторонних способностей. Вопросы психологии. Москва, 1991. № 4. С. 82–87.
5. Гуревич П.С. Проти сервільності розуму. Філософія і культура. 2010. № 3. С. 106–107.
6. Гусерль Е. Філософія як строга наука. Новочеркаськ. 1994. 246 с.
7. Денієль М.Ф., Ауріек І. Філософія, критичне мислення та філософія для дітей. Освітня філософія та теорія. № 43(5). 2010. С. 415–435.
8. Джоунс Х. Ідеї з навчання мисленню: Сприймання учасників із спільною культурою мислительних навичок у освіті. Корікюлам джорнал. № 19(4). 2008. С. 309–324.
9. Дружинін В.Н. Психологія загальних здібностей. Санкт-Петербург : Пітер. 2007. С. 29–30.
10. Зінченко В., Пружинин Б., Щедріна Т. Витоки культурно-історичної психології: філософсько-гуманітарний контекст. Москва, 2010.
11. Кант І. Сбр. твр.: в 8 т. 1994. Т. 4. С. 34, 236, 340.
12. Ліпман М. Мислення в освіті. Київ : Кембрідж юніверсіті прес, 1991. 188 с.
13. Ліпман М., Шарп А. М. та Осканян Ф. Філософія у класі. Ф.: Темпл юніверсіті прес. 1980. С. 188.
14. Маєр Дж. Д., Соловей П., Карусо Д. Р. Моделі емоційного інтелекту. Практикум з інтелекту. за ред. Стенберг Р. Нью-Йорк : Кембрідж юніверсіті прес. 2000. С. 396–420.
15. Нардон С. Ф., Лі Р. Г. Критичний міждисциплінний огляд: Стратегії студентоорієнтованої постановки проблемних питань. Коледж тічінг. № 59. 2011. С. 13–22.
16. Руднєв В.П. Поліфонічне тіло. Реальність і шизофренія в культурі XX століття. Москва, 2010. С. 20.
17. Шпет Г. Філософія і наука. Лекційні курси. Москва, 2010. С. 34.
18. Терно С. Критичне мислення – сучасний вимір суспільствознавчої освіти. Запоріжжя : Просвіта, 2009. 268 с.
19. Чошанов М. ТМИ – теория множественности интеллекта. Директор школи. Україна. Київ, 2000. № 3. С. 82–88.
20. Фрідмен Д. Б., Крюз Т. Б., Кайседо Дж. М., Беслі ДЖ. С., Вейнберг Дж. та Фрімен М. Л. Введення в залучення до освіти використанням мультидисциплінарної групи вищого навчального закладу. Вища освіта. № 59. 2010. С. 765–783.
21. Хавасі Р. Е. Д. Отримуючи підказку. Едісон вік. № 21. 2001. С. 49.
Опубліковано
2021-04-29
Як цитувати
Чава, Г. Ф., & Народовська, О. М. (2021). ОСНОВНІ МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОВНОЦІННИХ ФАХІВЦІВ НОВОГО ЧАСУ. Педагогічні науки: теорія та практика, 2(3), 121-128. https://doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-18
Розділ
РОЗДІЛ VI. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ