ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Анотація

У статті розглядаються основні напрями та принципи організації психолого-педагогічного супроводу дітей молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами. Мета дослідження полягає в аналізі наукового доробку стосовно головних напрямів і принципів організації психолого-педагогічного супроводу дітей молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами. Доведено, що завдання психолого- педагогічного супроводу полягають насамперед у комплексному медико-психолого-педагогічному вивченні дитини з особливими освітніми потребами, зазвичай вирішуються під час організації освітнього процесу дітей в умовах інклюзивних закладів у комплексному поєднанні з корекційно-розвитковим компонентом і реабілітаційними заходами. Обов’язковим завданням психолого-педагогічного супроводу є моніторинг динаміки результатів роботи: освітньої, виховної та корекційно-розвиткової, а також моніторинг динаміки результатів змін у стані здоров’я, емоційно-вольовій та інтелектуальній сферах дитини, її соціальній ситуації розвитку. Важливі такі завдання супроводу, під час якого необхідно їх виконати. Це консультування родини з питань виховання та розвитку дитини з різними нозологіями; надання батькам необхідної допомоги, передусім психологічної; створення позитивного соціального середовища для інклюзії, але саме через підготовку дітей із типовим рівнем розвитку та батьків дітей означеної категорії до взаємодії з дітьми, що потребують корекції свого розвитку. Усі ці завдання психолого-педагогічного супроводу мають виконуватися у професійній взаємодії фахівців. Завдання психолого-педагогічного супроводу в системі інклюзивної освіти полягають у створені для дитини з особливими освітніми потребами емоційно сприятливого мікроклімату у групі під час спілкування дітей із персоналом (логопед, спеціальний педагог, психолог, соціальний педагог та інші); у вивчені індивідуальних особливостей розвитку дітей зазначеної категорії в єдності поведінкової, емоційної й інтелектуальної сфер їх прояву, а також наданні допомоги цим дітям і своєчасно проведеної діагностики та корекції порушення розвитку. А головне – підвищувати щоразу психологічну компетентність як вихователів, так і батьків із питань виховання та розвитку дітей, які мають особливі освітні проблеми. Зроблено висновок, що визначення порушення в розвитку дитини має бути максимально наближене до початку навчання. Украй небезпечною є ситуація тоді, коли виявляються первинні порушення в розвитку дитини, тоді всі зусилля направляються на лікування дитини, її реабілітацію тощо, а освітній і виховний процеси залишаються поза увагою. Тому постає необхідність раннього втручання, яке можна проводити з перших місяців життя та, у разі необхідності, розпочинати спеціальне навчання.