ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ НАЗВ АРТЕФАКТІВ ЗА МЕТАФОРИЧНОЮ МОДЕЛЛЮ «АРТЕФАКТ ‒ АБСТРАКЦІЯ»

Анотація

Статтю присвячено переосмисленню назв артефактів, що відбувається за метафоричною моделлю «артефакт ‒ абстракція» на основі подібності за ознакою в українській, німецькій та англійській мовах. Питання семантичного розвитку продовжує залишатись актуальним у сучасній лінгвістичній науці. Найчастіше увага приділяється вивченню метафори як одному з механізмів набуття назвами переносного значення. Незважаючи на те, що метафорі, як найпродуктивнішому креативному засобу збагачення мови, присвячена велика кількість наукових праць, мовознавці продовжують активно вивчати цей семантичний процес. Установлено, що метафора має здатність створювати схожості між різними об’єктами. Когнітивно-дискурсивна парадигма відкрила можливості для дослідження метафоричного моделювання, яке дало змогу виявити моделі семантичного розвитку лексем та проаналізувати особливості образно- асоціативного мислення носіїв української, німецької та англійської мов. У ході дослідження виявлено назви артефактів, які є компонентами сталих виразів української, німецької та англійської мов. Артефактом є будь-який штучно створений предмет, що несе у собі відбиток людського духу, оскільки такий предмет створюється у культурі, яка його породжує та несе певний таємний зміст. Виявлені переносні значення назв артефактів, що відбуваються за допомогою метафоричної транспозиції на основі подібності за ознакою, характеризуються як подібностями, так і відмінностями в українській, німецькій та англійській мовах. Схожості в набутті назвами артефактів переносного значення полягають у певному збігові фрагментів реального світу в різних культурах, оскільки для людини характерна здатність однакового сприйняття об’єктивного світу, що має психічне підґрунтя. Виявлені відмінності пояснюються властивостями асоціативного механізму різних мовних свідомостей, що вказують на специфіку національно-образної картини світу та розкривають її унікальність. Вибір мотиваційної ознаки, що стала основою перенесення, показав, що шляхи пізнання дійсності у кожної лінгвокультурної спільноти різні.