ОНІМНИЙ ПРОСТІР КОМЕДІЇ РЕЖИСЕРА А. ЛУКІЧА «МОЇ ДУМКИ ТИХІ» (2019 Р.)

Анотація

У статті представлено лінгвістичний аналіз вербальних образотворчих компонентів стрічки А. Лукіча «Мої думки тихі», що поєднують мовний і ситуативний комізм, і проілюстровано примат словесних засобів у виникненні комічного. Метою статті є вивчення взаємопроникнення смислів складників онімного простору фільму, установлення зв’язків між сегментами його структури, які зумовлюють досягнення комічного ефекту, і виявлення особливостей збагачення семантики гумористичних контекстів. Дослідження сучасного аудіовізуального культурного продукту, що водночас порушує важливі загальнолюдські й болючі вітчизняні питання та має ознаки належності до комедійного жанру, актуальне й важливе, оскільки гумористичні твори завдяки своїм формі й змісту часто стають своєрідними майданчиками для умисного порушення стандартних усталених норм і презентації нових процесів і в суспільстві загалом, і в мовленні як його віддзеркаленні. Вивчення співвідношення сем, що формують семантичну ауру комічного в смисловій структурі власних імен, ознак змісту проаналізованих контекстів і художнього цілого, дало змогу виявити й систематизувати багатоаспектну лінгвістичну та екстралінгвістичну інформацію, наблизитися до трактування комічного ефекту аудіовізуального твору й ідіостилю автора загалом. З’ясовано, що онімний простір стрічки, у центрі якого розташовуються антропоетоніми головних героїв, вибудуваний з урахуванням характеристик та особливостей жанру ліричної комедії-подорожі, тому наявні топопоетоніми, ергопоетоніми й слова, що презентують інші розряди власних назв, групуються навколо цих смислових центрів. Збагачення семантики комічних контекстів відбувається у взаємодії їх складників і внаслідок утворення ефекту зіткнення протилежного чи обманутого очікування від занурення поетонімів у згенероване авторською свідомістю оточення. Серед перспектив подальших розробок функціонування онімних засобів комедії «Мої думки тихі» є аналіз сцен, що не ввійшли до офіційної версії фільму, і вивчення інтертекстуальності комедії – міжтекстових і міжобразних співвідношень стрічок- «референсів», які вплинули на авторський «комічний світ».