СЕМАНТИЧНИЙ ПРОСТІР ПРИКМЕТНИКА MAGNUS В «ЕНЕЇДІ» ВЕРГІЛІЯ

Анотація

Метою статті є опис семантичних і синтагматичних особливостей при- кметника на позначення великого загального розміру magnus у латин- ській мові класичної доби. Для досягнення поставленої мети в роботі використано такі методи лінгвістичного аналізу: описовий метод, методи дистрибутивного, кон- текстуального і компонентного аналізу. Виявлення напрямів розгортання семантичного простору прикметника magnus у героїчній епопеї Вергілія дає змогу з’ясувати релевантні для давніх римлян параметричні ознаки того чи іншого явища, простежити перехід від первинної параметричної ознаки до абстрактних значень, основу яких становить оцінний елемент у семантиці аналізованого ад’єк- тива, з’ясувати основні тенденції формування мовної картини світу дав- ніх римлян та причини, що їх зумовлюють. У латинській мові прикметник magnus має розгалужену семантичну структуру, оскільки з поняттям розміру давні люди постійно стикалися в повсякденному житті, оцінюючи параметри своїх супротивників, тва- рин, на яких вони полювали, а також розміри предметів, що їх оточу- вали. Прикметник magnus в «Енеїді» Вергілія вступає в синтагматичні зв’язки з конкретними іменниками на позначення предметів побуту, частин тіла, споруд, просторових і часових понять, лексемами абстрак- тної семантики. Виступаючи контекстним партнером іменників кон- кретної семантики, magnus не тільки позначає великий загальний роз- мір предметів, а й додатково підкреслює його параметричні ознаки, а саме: довжину, висоту, ширину, глибину. Аналіз семантичного простору ад’єктива засвідчив, що поняття великого розміру вже у свідомості дав- ніх римлян викликало асоціацію з іншими сторонами буття, використо- вувалося для мовного вираження емоційного стану та соціального ста- тусу людини, формування мовної моделі часу, числа. Похідні значення прикметника виникають здебільшого внаслідок метонімічних і метафо- ричних процесів і пов’язані із заміною семи «розмір» семами «час», «кількість», «значимість», «впливовість». Розвиток неперцептивних значень на основі конкретних просторових уявлень є свідченням гли- бокої архаїчності лексики на позначення розміру. Розширення семан- тичного обсягу прикметника зумовлене історичним розвитком лексеми, збільшенням кола предметів та явищ, які можуть бути детерміновані цим ад’єктивом, своєрідністю ментальності давніх римлян, особли- вістю образного мислення, впливом авторського світобачення.