«ПРИМИ МОЙ БРАТСКИЙ ПОЦЕЛУЙ» (ТИПОЛОГІЧНІ СХОДЖЕННЯ ПОЕЗІЙ Д. ФАЛЬКІВСЬКОГО ТА М. ГУМІЛЬОВА)

Анотація

У статті з’ясовано, що схожий життєвий досвід М. Гумільова та Д. Фальківського сприяв появі таких поезій, які демонструють типологічну близькість авторів. Поети були учасниками Першої світової (М. Гумільов) та громадянської (Д. Фальківський) війн, революційних подій, були свідками численних людських страждань, на собі відчули жахи руйнації старого світу. Багато творів українського поета репрезентують його досвід участі у чекістських розправах 1920–1923 рр. у лавах Надзвичайної Комісії Білорусії. М. Гумільов займав протилежну до Д. Фальківського ідеологічну позицію. У серпні 1921 р. російського поета було розстріляно за участь у контрреволюційній змові. М. Гумільов в одному з останніх творів «Заблукалий трамвай» створює образ ката, який забере його життя. У статті з’ясовано, що у творах Д. Фальківського із циклу «Минуле» представлено сповідь ліричного героя-чекіста, котрого бентежить каяття перед тими, кого він стратив. Автор статті довела, що герой, якого відтворено у творі Д. Фальківського «А він стояв тоді понуро», має багато спільного з особистістю М. Гумільова. Російський поет так само, як і герой згаданої поезії, достойно прийняв смерть і попросив перед стратою докурити. Ситуацію, яку відтворює Д. Фальківський, можна змоделювати як таку, що передає почуття й тих чекістів, які стратили М. Гумільова. Типологічну близькість виявляють поезії Д. Фальківського «В степу коса збиває роси» та «Війна» М. Гумільова. Образ женця в цих творах виступає одним зі складників метафоричного втілення не тільки війни, але й взагалі насильства. У творі російського поета «Війна» воїни- жнивці, вбиваючи, виконують свою буденну роботу. У цьому тексті велике значення має релігійно-філософський план, який сприяє ствердженню авторський ідеї гуманізму, поет закликає воїнів бути братами своїм ворогам. Ця думка є провідною й у творах Д. Фальківського, у яких на перший план виходить каяття ліричного героя-чекіста. Почуття провини перед його жертвами зумовлюється авторським гуманізмом, безмежною любов’ю до людини, через яку він за вимушених обставин переступає, зраджуючи власну душу.