ЖАНРОВИЙ СИНКРЕТИЗМ КАЗОК М. ЖУКА

К. В. Романова

doi:10.26661/2414-9594-2020-2-28

К. В. Романова Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

DOI: https://doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-28

Ключові слова: казка, жанр, казка-притча, казка-анекдот, казка- новела, комунікація, референція

Анотація

У статті розглядаються особливості жанрових форм у казках Михайла Жука. Вказано на жанрово-видові особливості казок та їх специфіку за характером комунікативної інтенції до цільової аудиторії. Виявлено синкретичні або змішані жанрові форми: казки-притчі, казки- байки, казки-анекдоти, казки-новели та з’ясовано, як відповідає референції до потенційного читача наповнення поетики казки семантичними кодами анекдоту, байки, притчі, новели. Серед функційно-тематичних різновидів казок М. Жука відзначено наявність пізнавальних, морально- дидактичних та пригодницько-розважальних творів. З огляду на дидактичну функцію казки, згідно з якою вона має ознайомити читача із загальновідомими нормами моралі, автор створює низку повчально- дидактичних творів, а саме: «Правда та неправда», «Неслухнянко», «Добро» та ін. Такі казки, як зазначено у статті, мають виразну виховну інтенцію- повідомлення, а також націлені на зображення та розкриття норм поведінки героїв чи її критику. Розглянуто особливість двоадресних казок М. Жука, яка полягає в поєднанні поетикальних ознак комунікативного посилу до дитини-читача з інтенціями висловлювання, спрямованими на дорослу аудиторію. Такі казки призначені дітям і, як правило, не переходять у категорію «казок для дорослих». Вказано на ремарочні комплекси, які виступають у ролі дидактичного елементу і служать засобом зближення та налагодження комунікативно-референтних відносин автора та реципієнта. Тому читачеві навіюється авторитетне (компетентне) ставлення автора до певної проблеми, наратор претендує на роль референтної групи і виступає зразком для наслідування в процесі формування поглядів та поведінки реципієнта. У казках-притчах («Спляча красуня», «Ма-зол-ке», «Про доброго короля Пустилихо») спосіб і характер дидактичної настанови створюють умови для комунікації із дитячою аудиторією молодшого віку. Кількашаровий тип висловлювання у казках двоадресного спрямування надає ознак художньої умовності, зокрема, алегоричності, яку здатні інтерпретувати читачі дорослого віку.

Посилання

1. Брауде Л.Ю. К истории понятия «литературная сказка». Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1977. Т. 36. № 3.
2. Ярмиш Ю.Ф. У світі казки: літературно-критичний нарис. Київ : Радян. письменник, 1975. 145 с.
3. Кизилова В.В. Українська література для дітей та юнацтва: новітній дискурс : навчальний методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Старобільськ : Вид-во ДЗ «Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка», 2015. 236 с.
4. Пропп В. Фольклор и действительность. Жанровый состав русского фольклора. Москва : Наука. С. 46–82.
5. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. Львів : Паїс. 2005. 88 с.
6. Жук М.І. Казки. Дім князя Гагаріна : збірник наукових статей і публікацій. Одеський літературний музей. Вип. 6. Частина 1. Одеса : Сімекс-прінт, 2011. 424 с.
7. Теория литературных жанров : учебное пособие для студентов / под ред. Н.Д. Тамарченко. Москва : Издательский центр «Академия», 2011. 256 с.
8. Денисюк І. Поетика новели. Жовтень. Львів. 1969. № 10. С. 127–134.
9. Давидюк В.Ф. Доісторичне поле української казки. Концепції і рецепції. Луцьк : ПВД «Твердиня», 2007. С. 4–45.
10. Дереза Л.В. Російська літературна казка п. пол. ХІХ ст. у системі жанрів романтизму : автореф. дис. … д-ра філол. наук. Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. Сімферополь, 2005. 39 с.
11. Сабат Г.П. Казки Івана Франка як естетико-поетикальна система : автореф. дис. … д-ра філол. наук : спец. 10.01.06; 10.01.01. КНУ ім. Т. Шевченка. Київ, 2009. 32 с.