ЕКСПЛІКАЦІЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОГМАТИКИ В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ АНГЛІЙСЬКОЇ МЕТАФІЗИЧНОЇ ЛІРИКИ XVII СТ.

Анотація

Артикулювання питань увиразнення релігійної проблематики у поетикальному дискурсі завжди вимагає залучення широкого літературного та літературознавчого контексту. Європейське бароко, у межах якого відбувалося становлення «метафізичної школи» в Англії, вирізняється серед інших типів культури й художніх систем, зокрема, потужним впливом філософсько-теологічної парадигми кінця XVI – початку XVII ст. на уявлення тогочасної людини про світоустрій і зрештою на творчі інтенції митців. Теократизація суспільної думки відбивається на художньому рівні та маніфестує на сторінках складних і вишуканих творів метафізиків. Мета роботи випливає зі спроби акцентуалізації релігійного досвіду та увиразнення християнського догматизму у художньому вимірі метафізичної лірики. Методологія дослідження поєднує концептуальні стратегії лінгвостилістичного, герменевтичного, імагологічного аналізу, культурно- історичного методу та методу експлікації. Показово, що конфесійна боротьба та державна політика Англії сприяли виявленню у поетичному тексті метафізичного як особливої категорії, що імпліцитно фіксує прагнення до істинної релігійної віри та абсолютизації християнського ідеалу. Релігійна проблематика у метафізиків постає певною призмою, крізь яку аналізуються та сприймаються всі аспекти людського буття, а ідеологічна християнізація поетики приводить до трансформації творчої свідомості. Резюмуючи, що літератори «метафізичної школи» свідомо присвячують своє життя духовним пошукам, вбачаючи у поезії інструмент пізнання й прославляння Бога, наголосимо на вишуканості художніх форм і засобів відображення результатів цих пошуків у поетичній тканині метафізичних творів. Спроба окреслити межі суто релігійної лірики та метафізичної поезії, здійснена у презентованій розвідці, вкотре демонструє умовність цих меж. Поетизація трансперсонального досвіду, що означає надособистісну сутність свідомості людини й корелює з поняттям власне метафізичного – надматеріальною сутністю буття, сприяє створенню універсальної образності для експлікації християнської догматики у поетикальному вимірі метафізичних пасажів.