МЕХАНІЗМИ НАРАТИВІЗАЦІЇ СЕМІОТИЧНИХ КОДІВ ЖИТЛА В РОМАНІ СОФІЇ АНДРУХОВИЧ «СЬОМГА»

Анотація

У статті досліджуються механізми наративізації семіотичних кодів житла в романі Софії Андрухович «Сьомга». Образи помешкань нараторки- протагоністки розглядаються в контексті редуплікації в них сутності центрального наративу роману – історії втручання чужого в індивідуально- особистісну, зокрема тілесну, сферу протагоністки. Методологія аналізу поєднує семіотичні й наратологічні підходи до тексту та ґрунтується на працях А.Дж. Греймаса, С. Сневарра, А. Арбантес, Н. Городнюк, Р. Савчук, Ф. Штейнбука та інших науковців. Паралель між тілом і помешканням оцінюється як засаднича для індивідуального стилю С. Андрухович. Кожна новела у складі роману «Сьомга» містить образи помешкань, які семіотизують аспекти особистісного становлення нараторки й пов’язані з формуванням і рефлексією її тілесності в аспекті пошуку меж між собою та іншим. Описані будівлі впливають на сприймання оповіді читачем, втілюють семіотичні коди, значущі для сприйняття центрального наративу, реалізуючи в такий спосіб сугестивну функцію художньої літератури. У новелі «Володар світла, повелитель води» таку функцію виконує локус усамітнення – квартира протагоністки в «хрущовці», за якою стежить сантехнік Кухарук. У новелі «Кров» центральний наратив редуплікується через семіотику обставленої дзеркалами спальні і хисткої «хатки» біля моря. У новелі «Райський сад і прилеглі території» формування дитячої психіки протагоністки семіотизується через локуси «дурдому», «стройки» та «дитячого садку» як місць перманентного приниження. У новелі «Морські розбійники та діва Марія» квартира протагоністки асоціюється з її тілом, а пограбування житла виступає семіотичним аналогом зґвалтування оповідачки. У новелі «Диявол ховається в рисі» описані помешкання протагоністки є тимчасовими подібно до необов’язкових стосунків із неприємним їй хлопцем. Остання новела «Я хочу пізнати твій внутрішній світ» розглядається як абсурдистське втілення насильницької експансії чужого в життя протагоністки, де розтин тіла дівчини Кухаруком виступає метафорою, що поглиблює ідею згубності втручання у світ іншого.