ДІАЛЕКТИКА РОЗВИТКУ ГРУПОВОЇ ТА ЕГО-ІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ А. ФРАНСА «БОГИ ЖАДАЮТЬ»

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей репрезентації в романі А. Франса «Боги жадають» процесу формування і розвитку его- ідентичності головного героя у складному взаємозв’язку з колективною ідентичністю. У розвідці застосований психоаналітичний підхід до аналізу художнього тексту. Поведінка, думки, почуття персонажа інтерпретуються крізь призму психоаналізу з використанням таких термінів З. Фройда, К.Г. Юнга, А. Адлера, Е. Фромма, як «підсвідомість», «ідентифікація», «внутрішній конфлікт», «Ідеал-Я», «зовнішній об’єкт-ідеал», «психічний механізм ідеалізації», «сновидіння совісті», «архетип» тощо. Дослідження побудоване на поняттях колективної й его- ідентичності, уведених у науковий обіг Еріком Г. Еріксоном. Цей відомий культуролог і психолог аргументовано пов’язує формування особистої ідентичності із груповою. Різноманітні аспекти проблеми ідентичності є пріоритетними в європейській літературі початку ХХ століття. У романі А. Франса «Боги жадають» зображується момент кардинального змінення колективної ідентичності французького суспільства внаслідок великої історичної події – революції 1789–1794 років. Автор показує механізм ідентифікації в дії: як утверджуються нові соціальні й культурні цінності, як відбувається соціальна спайка, як усе це впливає на свідомість окремих індивідів. У центрі твору – психодрама молодого художника Еваріста Гамлена. Його его-ідентичність, внутрішнє «Ідеал-Я» доброчесної, стриманої людини формувалися до революції в конфлікті із груповою, що виявлялося в характері, поведінці, професійній діяльності. Республіканська групова ідентичність спочатку сприяє розвитку його особистої ідентичності, але пристрасне захоплення революційними лідерами запускає психічний механізм ідеалізації, що призводить до несвідомої підміни внутрішнього «Ідеал-Я» зовнішнім об’єкт-ідеалом і втрати власного «Я». А. Франс візуалізує конфлікт у підсвідомості свого героя, який виникає внаслідок такого патологічного процесу підміни, за допомогою алюзії на трагедію Еврипіда «Орест». Паралель Еваріст / Орест виявляє подібність психічного стану персонажів – обох мучить «неусвідомлена» совість через вчинки, які вони внутрішньо визнають злом, хоча свідомо виправдовують «священним велінням». Аналіз тексту роману «Боги жадають» із психоаналітичних позицій виявляє, що сюжет можна інтерпретувати як художнє дослідження розвитку его-ідентичності головного персонажа в діалектичному зв’язку з колективною ідентичністю.