«КУМИР ПОВАЛЕНИЙ – ВСЕ Ж БОГ!» («У СВІТІ ЗРУЙНОВАНИХ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ»)
Анотація
Нав’язувати школярам, «в ім’я європейської освіти», читання романів Ф.М. Достоєвського – значить «штовхати нашу молодь у достоєвщину», – запевняв у 1926 році український письменник М. Хвильовий, і цю думку багато хто у нас поділяє й до сьогодні. Протилежної думки дотримуються упорядники нової (2018 р.) інтегрованої програми з російської мови та літератури (для шкіл України з російською мовою навчання), бо вважають корисним для школярів старших класів вивчення роману Ф. Достоєвського «Підліток» (замість звичного «Злочин і кара»). Доцільність введення у програму цього твору упорядники програми вбачають у тому, що сучасний підліток може уявити себе на місці Аркадія Долгорукого, який шукає «руководящую нить поведения в мире разрушенных духовных ценностей». Така спроба, вважають упорядники (і в цьому важко з ними не погодитися), легко вдасться нашому сучаснику, оскільки під час будь якого перехідного періоду «духовна ситуація» багато у чому повторюється. У часи М. Хвильового М. Бахтін точно визначав «достоєвщину» як «монологічний ідеологізм», до якого у фіналі «Підлітка», як ніякого іншого свого роману, нас приводить Ф.Достоєвський, даруючи Аркадію (і у його особі молодому читачеві) ту «руководящую нить», яку він нібито шукав. Як бачимо, правда щодо «небезпеки для української молоді», на перший погляд, виявляється на боці М. Хвильового. Однак чому ж Ф.М. Достоєвський, який на словах був відданим «російській ідеї», у своїх романах жодного разу так і не надав приклад повного та корисного її впливу на душу молодого шукача істини? У фіналі «Підлітка» сам герой, за душу якого вподовж усього роману вели приховану боротьбу його батьки (формальний та біологічний), відмовляється по суті нічого не вартим зауваженням: «Старе життя відійшло назовсім, а нове ледве розпочинається». Порівняння образу Аркадія Долгорукого в романі «Підліток» (1875) із образом П’єра Безухова в 4-му томі епопеї «Війна і мир» (1869) Л.М. Толстого (обидва героя незаконні сини; навіть прізвища створено за подібною логікою) може бути першим кроком на шляху до розв’язання цих питань, які досі залишаються без відповідей.
Посилання
2. Быков Д.Л. Русская литература: страсть и власть. Москва : АСТ, 2019. URL: https://books.google.com.ua/ (дата звернення: 16.10.2021).
3. Достоевский Ф.М. Полное собрание сочинений: В 30-ти т. Ленинград : Наука, 1976. Т. 17.
4. Достоевский Ф.М. Собрание сочинений: В 10 т. Москва : ГИХЛ, 1957. Т. 8.
5. Интегрированный курс (2018) «Русский язык и литература» для школ с русским языком обучения. URL: http://lib.iitta.gov.ua (дата звернення: 16.10.2021).
6. Скабичевский А.М. История новейшей русской литературы 1848–1892 гг. Санкт-Петербург : издание Ф. Павленкова, 1897.
7. Словарь крылатых слов и выражений. URL: https://dic.academic.ru/dic.nsf/dic_wingwords (дата звернення: 16.10.2021).
8. Толстой Л.Н. Собрание сочинений: В 12 т. Москва : Правда, 1984. Т. 6.
9. Хвильовий М. Апологети писаризму. (До проблем культурної революції). URL: http://ukrlit.org/khvyliovyi_mykola/apolohety_pysaryzmu (дата звернення: 16.10.2021).
10. Чаадаев П.Я. Философические письма. URL: http://az.lib.ru/c/chaadaew_p_j/text_0010.shtml (дата звернення: 17.04.2022).