КОНВЕРСАЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИСКУРСУ П’ЄСИ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ БРИТАНСЬКИХ ДРАМАТУРГІВ ХХ СТ.)

Анотація

У статті розглядаються тексти драм британських драматургів ХХ ст. крізь призму методології конверсаційного аналізу. Конверсаційний аналіз – це відносно нова течія прагматики й соціолінгвістики, яка досліджує особливості мовленнєвої інтеракції: структуру та формальні властивості мовлення, що допомагають співрозмовникам тлумачити поведінку одне одного, мовні засоби на емпіричному рівні, які впорядковують і контролюють послідовність висловлювань мовців. Конверсаційний аналіз розвинувся з теорій соціального впорядкування етнометодології Г. Гарфінкеля. Засновниками нового методу дослідження діалогу (полілогу) стали соціологи й лінгвісти Г. Сакс, Е. Щеглов та Г. Джефферсон. Основним методичним принципом конверсаційного аналізу є збір і фіксація матеріалу в ситуаціях реального спілкування переважно в побутовій сфері. У результаті обробки емпіричних даних був вироблений категоріальний апарат конверсаційного аналізу: комунікативні ходи, репарації, співпадіння, секвенції, суміжні пари, преференції. Базовим елементом організації розмови є комунікативні ходи – упорядковані висловлювання, для яких обов’язкова зміна мовців; ходи характеризуються наявністю структурного та алокативного компонентів. Перший визначає обсяг і форму висловлювання, а другий – механізм вибору наступного мовця. Послідовність висловлювань у розмові встановлюється за правилами, згідно з якими поточний мовець вибирає наступного, про що сигналізує в релевантній точці переходу за допомогою одного чи декількох лінгвістичних, паралінгвістичних чи невербальних засобів, або інший учасник бесіди починає говорити самостійно; за відсутності самовисування поточний мовець може продовжити говорити. Межі конверсаційного аналізу як методу дослідження дискурсу поступово розширюються. Конверсаціоналісти починають вивчати не лише живу розмову в реальному (побутовому чи інституційному) середовищі, а й письмові тексти, що певним чином її відображають, ті, у яких міститься пряме звертання до співрозмовника або аудиторії, які репрезентують систему комунікативних ходів за участю більше ніж одного співрозмовника. Такий метод дослідження може бути застосовано у процесі аналізу організації дискурсу драматичних творів. Драматичний текст будується переважно за принципом обміну репліками між персонажами, і саме інтеракція є глобальним засобом не тільки характеристики героїв, а й розвитку дії, а також засобом вираження ідеї твору. Саме це зумовлює доцільність застосування конверсаційного аналізу, який може слугувати інструментом розкриття характерів персонажів, їхніх соціальних ролей, статусу та ступеня близькості у стосунках, під час дослідження драматичних творів.