АРХЕТИПНИЙ ПРИНЦИП COINCIDENTIA OPPOSITORUM У ВІЗУАЛЬНІЙ ПОЕТИЦІ «ВУРКАГАНІВ» (1927) ІВАНА МИКИТЕНКА

Анотація

Візуальна поетика повісті Івана Микитенка «Вуркагани» (1927) зумовлена архетипним принципом coincidentia oppositorum – таємницею цілісності, парадоксальним співіснуванням чи злиттям протилежностей, глибинні мотивації якого, за Мірче Еліаде, «свідчать про ностальгію за втраченим Раєм». Релігієзнавець розглядає інтенційну втечу від антагоністичної напруги профанного буття до повноти sacrum’у як наскрізний мотив, який поєднує найдавніші світові міфології й фольклор із сучасними мистецькими творами. При цьому підкреслює перманентність індійського вчення, у якому реінтегровані полярності, які стають запорукою вищої реальності, «абсолютної свободи, поза добром і злом», характерні для медитативних практик, йоги, ініціальних осяянь. У фокусі цієї антропологічної формули амбівалентні сенси повістевих скульптур виказують неусвідомлене бажання їхнього творця піднятися над протилежностями. Три ключові статуетки, виготовлені в інтернаті, психлікарні й у дворовій будці на вулиці Уютній, відповідно символізують відносність добра і зла («Мефістофель»), хитку межу між геніальністю й божевіллям («Лаокоон») та ґротеск ситості («Купець Валіаді»). Візуальну поетику повісті структурують також живописні репліки Михайла Врубеля (1856–1910) й моторошні імплікації Ієроніма Босха (1450–1516). Ситуйований у психлікарні «ярмарок безумства», який бачить скульптор Альоша, щойно прийшовши до тями, відсилає до картини Ієроніма Босха «Корабель дурнів» (1495–1500), яку Мішель Фуко назвав прообразом божевільні. Архетипний принцип coincidentia oppositorum пояснює одночасну приналежність повістевих скульптур до цьогосвітнього й вічного. Символічний «Мефістофель», алегоричний «Лаокоон» і ґротескний «Купець Валіаді», фіксуючи авангардну ефективність літературно-скульптурних колаборацій, демонструють органічний зв’язок національного мистецтва з європейським культурним дискурсом.