АРХЕТИПИ, СЮЖЕТИ Й ОБРАЗИ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ В ПОЕЗІЇ ГАЛІ МАЗУРЕНКО

Анотація

Актуалізація архетипів, сюжетів і образів давньої української міфології притаманна багатьом поетам Празької школи, зокрема Галині Мазуренко, творчість якої стала непересічним явищем українського літературного процесу в еміграції. Нарівні зі Святим Письмом, античною міфологією і східною (насамперед буддистською) філософією українська міфологія стала однією з підвалин світогляду мисткині. Аналіз архетипів, сюжетів і образів давньої української міфології дає змогу цілісно й адекватно інтерпретувати її тексти, детальніше розкрити їх художню цінність, дослідити авторське новаторство письменниці. Тож методом міфокритичного (архетипного) аналізу, зокрема шляхом виокремлення міфологем – найменших одиниць змісту, які можуть відсилати до тексту давньої української міфології та стоять у сильній позиції в тексті, – досліджений доступний творчий доробок Галини Мазуренко, насамперед тексти «празького» періоду, які увійшли до збірок «Акварели» (1926), «Стежка» (1939), «Вогні» (1939) й «Снігоцвіти» (1941). У «лондонський» період творчості Г. Мазуренко актуалізація давньої української міфології є доволі рідкісною, тож її роль у текстах поетки слабне. В «Акварелах» Галина Мазуренко актуалізує українську демонологію в образах мавок, лісунів та інших мешканців лісу, тоді як у більш пізніх збірках, як-от «Стежка» і «Вогні», вона глибинно осмислює образи сонця й вогню, темряви, води (як помежів’я), Вирію (як простору, звідки ми приходимо у світ і куди повертаємось), а також архетип Великої Матері, реалізований в образах землі, яка дає життя і забирає, землі-годувальниці, безплідної землі й архетип смерті, яка приходить, аби визволити ліричну героїню з безвиході тощо. Усі вони стали однією з кількох підвалин, на які спирається художня картина світу поетки і художниці Галі Мазуренко.