КАТЕГОРІЯ ОСОБИ ГІБРИДНИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА У СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВАХ
Анотація
У статті описано дієслівну словозмінну категорію особи, що позначає відношення дії або стану з погляду мовця. У дослідження піддається сумніву традиційний погляд у мовознавстві на те, що гібридні форми дієслова не виражають категорії особи. До гібридних форм дієслова зараховуємо віддієслівні іменники, дієприкметники, дієприслівники, інфінітиви та форми на -но, -то. Гібридні форми дієслова виражають синтаксичну категорію особи, яка, спираючись на морфологічну, виражається за допомогою різноманітних синтаксично-інтонаційних засобів і де семантичний суб’єкт може бути наявний у їх власне-семантичній структурі, т. зв. імпліцитний суб’єкт. Віддієслівним іменникам характерна синтаксична категорія особи, що виражається за допомогою присвійних і зворотного займенників, що вказують на виконавця дії. У польській мові віддієслівні іменники зберігають зворотний формант, коли йдеться саме про зворотну чи взаємну дію, в українській мові така тенденція втрачається. У польській мові конструкції з формами на -no, -to семантично особові, оскільки виконавцем дії в них може бути тільки людина чи група осіб, на відміну від української мови, де виконавцем дії можуть бути природні чи стихійні явища, живі створіння, артефакти чи інші неособи. У чеській та російській мовах форми на -но, -то перебувають у межах дієприкметникової парадигми і можуть вживатися на позначення природних фізичних явищ, що не залежать від людської волі. У дієприкметниках аналітична синтаксична морфема-зв’язка за умови перебування дієприкметника в дієслівній позиції є виразником категорії особи, яку в присубстантивній позиції знівельовано. У конструкціях з дієприслівниками, які в польському мовознавстві називаються równoważnikami zdań, є чіткі правила щодо тотожності виконавців дії, які виражають дію, описану і особовим дієсловом, і дієприслівником, зокрема: підмет у головному реченні та підрядному, вираженому дієприслівником, має бути такий самий. Інфінітивні речення постають двокомпонентними, не безагенсними, оскільки в них виконавець дії, активний діяч завжди мається на увазі та є конкретним у реченнях із давальним агенcивним суб’єктом, т. зв. логічним підметом. Імпліцитність потенційного суб’єкта не свідчить про його відсутність: агенс або відновлюється з контексту, тобто так чи інакше є означеним, або мислиться як узагальнений, якщо немає морфологізованих вказівок на нього.
Посилання
2. Булаховський Л. А. Питання синтаксису простого речення в українській мові. Дослідження з синтаксису української мови. Київ : Вид-во АН УРСР, 1958. С. 5–28.
3. Вихованець І. Р. Особа. Українська мова: Енциклопедія / Редкол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк [та ін]. 3-тє вид., зі змінами. і доп. Київ, 2007. 856 с.
4. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. Академічна граматика української мови. Київ, 2004. 400 с.
5. Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія / Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Загнітко А. П., Соколова С. О.; за заг. ред. К. Г. Городенської. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017. 752 с.
6. Калениченко М. М. Безособові речення в історії слов’янського синтаксису. Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Леоніда Булаховського. 2012. Вип. 19. С. 62–71. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/kdsm_2012_19_11.
7. Корпало О. Р. Семантико-синтаксична категорія особи в польській мові : дисертація на здобуття наук. ступ. канд. філол. наук : спец. 10.02.03 – слов’янські мови. Львів, 2017. 197 с.
8. Куцаров И. Съвременен български език. София : П. Берон, 1998.
9. Минчев З. Дистрибуция на категориите персоналност и лице в съвременния български език. Международен филологически форум, София, 2014. URL: https://philol-forum.uni-sofia.bg/distribuciakategorii-personalnost-lice-sbe/.
10. Плющ М. Я. Граматика української мови: у 2 ч. Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. Київ : ВД «Слово», 2010. 327 с.
11. Русанівський В. М. Структура українського дієслова. Київ : Наукова думка, 1971. 315 с.
12. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання. Київ : Вища школа, 1994. 670 с.
13. Tанасић Срето З. Безличне партиципске реченице у српском језику. Српска славистика: том I: Језик, 2018. С. 407–423.
14. Щербій Н. О. Граматична сполучуваність виразу się в польській мові в порівнянні з українською мовою (постфікс ся). Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Філологія». Одеса, 2014. Вип. 9. С. 44–48.
15. Щербій Н. О. Категорія зворотності дієслів у польській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філол. наук : спец. 10.02.03 – слов’янські мови. Київ, 2016. 20 с.
16. Щербій Н. О. Гібридні дієслівні форми на -но, -то в українській мові (на тлі слов’янських мов). Zeszyt naukowy prac Ukrainoznawczych. 2022. C. 89–98.
17. Jodłowski S. Ogólnojęzykoznawcza charakterystyka zaimka. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk : PAN, 1973. 150 s.
18. Gramatyka współczesnego języka polskiego: Morfologia. Cz. 1 / Grzegorczykowa R., Laskowski R., Wróbel H. Warszawa, 1998. 360 s.
19. Encyklopedia językoznawstwa ogólnego / pod. red. K. Polańskiego. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 2003. 731 s.
20. Leksykon wiedzy o języku polskim: nie tylko dla uczniów / Edward Polański, Tomasz Nowak. Kraków : Wyd-wo “Petrus”, 2010. 319 s.
21. Příruční mluvnice češtiny / ed. P. Karlik. M. Nekula, Z. Rusinova, M, Grepl. NLN – Nakladatelství Lidové noviny, 2012. 799 s.
22. Rittel T. Kategoria osoby w polskim zdaniu. Warszawa – Kraków : PWN, 1985. 320 s.
23. Wieczorek D. Ukrainskij pierfiekt na -no, -to na fonie polskogo pierfiekta. Wrocław, 1994. 115 s.