ВІДАНТРОПОНІМІЙНІ ЧОЛОВІЧІ ОСОБОВІ НАЙМЕНУВАННЯ В ЗАХІДНОПОЛІСЬКІЙ НЕОФІЦІЙНІЙ КОМУНІКАЦІЇ
Анотація
У статті методом експедиційного вивчення говірок Західного Полісся дифе- ренційовано й докладно проаналізовано неофіційні чоловічі антропоніми, умотивовані іменами їхніх носіїв. З’ясовано також основні причини появи такої групи пропріативів: із метою уникнення явища тезонайменування з’являються додаткові емоційно-експресивні словоутворення, представлені так званими прізвиськами. В активі підгрупи народно-побутового іменникá поліщуків засвідчені різні антропонімні категорії: церковно-християнські чоловічі та жіночі імена, запозичення, номінації, зумовлені різноманітними асоціативними процесами. На формування сучасного неофіційного антро- понімікону впливає також мода і входження іншомовних номенів в україн- ське називання. Встановлено, що за кількісним показником третю частину неофіційних назв відантропонімного походження становлять прізвиська, умотивовані традиційними чоловічими іменами. Зважаючи на високу полі- варіантність чоловічого особового іменникá, у кількісному плані переважає якраз ця група неофіційних назв. Зазвичай продуктивними у словотворі західнополіських прізвиськ стали такі традиційні чоловічі імена українців: Іван, Микола, Василь, Володимир, Петро, Михайло, Андрій та інші. Порів- няно менше неофіційних антропонімів постали від жіночих особових імен. У репертуарі західнополіських неофіційних іменувань представлено давні та сучасні антропонімні деривати з різноманітним функційно-семантичним навантаженням: демінутивні й пейоративні форми, фонетико-морфологічні модифікації, рідковживані імена та оказіональні утворення. Мікрогрупою цього різновиду прізвиськ виступають також неофіційні антропоніми, умо- тивовані викликаними іменними асоціаціями. Функціонують також вуличні назви, що постали від запозичень з російської, польської, англійської мов. Серед прізвиськ з основами іншомовного походження засвідчено давні відіменні утворення та інновації. У прізвиськових одиницях простежено фонетичні інтерферентні процеси.
Посилання
2. Бучко Г.Є. Народно-побутова антропонімія Бойківщини. Linguistuca slavica: ювілейний зб. на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. Київ : Кий, 2002. С. 3–14.
3. Трійняк І.І. Словник українських імен. Київ : Довіра, 2005. 509 с.
4. Богдан С.К. Варіанти власних імен у прибузьких говірках. Проблеми регіональної ономастики : тези доп. і повід. наук. семінару. Київ, 1994. С. 9–10.
5. Осташ Р.І. Із життя сучасних українських прізвиськ. 1. Українська пропріальна лексика: м-ли наук. семінару (13–14 вересня 2000 р.). Київ : Кий, 2000. С. 115–121.
6. Mrózek R. Pozycja otworów przezwiskowych w systemie antroponimicznym. Przezwiska i przydomki w językach słowiańskich. Część І. Rozprawy Slawistyczne. 14. Lublin, 1998. S. 269–273.
7. Дуйчак М. Прізвиська та їх мотивація. Проблеми сучасної ареології. Київ: Наукова думка, 1994. С. 256–259.
8. Боронина О.В. К вопросу об отфамильных прозвищах. Вопросы ономастики (Собственные имена в системе языка). Свердловск, 1980. С. 111–121.
9. Осташ Н.Л. Холмські вуличні прізвиська: минуле і сучасне. Діалектологічні студії. 8: Говори південно-західного наріччя / [відп. ред. П. Гриценко, Н. Хобзей]. Львів: Ін-т українознав. ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. С. 159–173.
10. Словник прізвиськ північно-західної України: у 3-х т. [упоряд. Г. Л. Аркушин]. Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009.
11. Лук’янчук Р. Прізвисько – атрибут ментальності народу. Етнокультура Волинського Полісся та чорнобильська трагедія. Рівне, 1998. Вип. ІІІ. С. 67–75.
