АЛЮЗІЙНІ ТА РЕМІНІСЦЕНТНІ КОМПОНЕНТИ В ХУДОЖНЬО-ДОКУМЕНТАЛЬНІЙ ПРОЗІ УКРАЇНСЬКИХ ШІСТДЕСЯТНИКІВ
Анотація
У статті серед розмаїття жанрів художньо-документальної прози укра- їнських шістдесятників виокремлюються й характеризуються найбільш продуктивні вияви цитатної інтертекстуальності. Акцентовано на алю- зивній та ремінісцентних формах, які активно виявляють себе у літе- ратурі факту і вимагають уведення в нефікційний контекст вказівок та аналогій з інших літературних творів, відсилань до раніше почутого чи прочитаного, що формує єдиний художній вимір твору. У різножанровій художньо-документальній прозі алюзивні та ремініс- центні складники є важливими і водночас активними інтертекстуаль- ними прийомами. Автори повсякчас використовують найрізноманітніші текстові запозичення задля повноти вираження думки і документального підсилення власних життєвих переконань та ідей. Ремінісценція як цито- ваний компонент нефікційної прози зазвичай не відповідає оригіналу. Вона може бути неточною, приблизною, почасти ідентифікувати її спро- можний лише підготовлений читач. Натомість ремінісцентні вияви харак- теризують високу громадську та особисту позицію чільних представни- ків шістдесятницького руху. Цим інтертекстуальним технікам властиві виразні ідентифікатори – стилізація, підпорядкованість та інтегрування в нефікційний текст. Ремінісценція може видозмінюватися в алюзію і залежно від читацького світосприйняття прочитується досить неоднозначно. На відміну від ремі- нісценції, цей інтертекстуальний прийом вимагає від автора одновимір- ності в характеристиці фактів, подій та явищ. У літературі факту алюзія як стилістична фігура тлумачиться шляхом співвіднесення часто вжи- ваних афористичних висловів з авторською розповіддю. Алюзивні мар- кери визначають манеру авторської оповіді й акцентують увагу читача на певній події, заповнюючи текст інформацією, увиразнюючи творчі інтенції й аналітичні можливості наратора. Цей прийом продукує виразні контексти епохи, насамперед історичні, ідеологічні, політичні. Алюзія як інтертекстуальний компонент художньо-документальної прози шіст- десятників створює додаткові можливості до характеристики пасіонаріїв національного духу на тлі епохи.
Посилання
2. Пьеге-Гро Н. Введение в теорию интертекстуальности / пер с фр. Москва : Изд-во ЛКИ, 2008. 240 с.
3. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / [aвт.-уклад. Ю.І. Ковалів]. Київ : Академія, 2007. Т. 1: А (аба)–Л (лямент). 608 с.; Т. 2: М (Маадай-Кара) –Я (я-форма). 624 с.
4. Лотман Ю. Культура и взрыв. Москва : Гнозис ; Прогресс, 1992. 272 с.
5. Лотман Ю. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. Москва : Языки русской культуры, 1996. 464 с.
6. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства : підручник для студ. гуманіт. спеціальностей вищих навч. закладів. 2-ге вид., випр. і доп. Київ : ВПЦ «Київський ун-т», 2003. 448 с.
7. Шаповал М. Інтертекст у світлі рампи: міжтекстові та міжсуб’єктні реляції української драми : монографія. Київ : Автограф, 2009. 352 с.
8. Хализев В. Теория литературы : учебник. Москва : Высш. шк., 1999. 398 с.
9. «У мерехтінні найдорожчих лиць» : Згадуючи Михайлину Коцюбинську / упор. і відп. ред. Е. Соловей. Київ : Дух і Літера, 2012. 576 с.
10. Папкина Д. Типы литературных аллюзий. Вестник Новгородского гос. ун-та. 2003. № 25. С. 78–82.