НАЙМЕНУВАННЯ ТУЛУБА ТА ЙОГО ЧАСТИН В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (ХІ-ПЕРША ТРЕТИНА ХХ СТ.)

Анотація

У статті здійснено опис семантики, етимології та словотвірної структури найменувань тулуба та його частин в історії української мови (до кінця першої третини ХХ століття). З’ясовано, що найменування цієї підгрупи належать до сомонімічної лексики й об’єднують найменування голови та її частин (лоб, ніс та його частини, рот, вухо та його частини), тулуба й шиї (тулуб, живіт, пупок, промежина, зад і задня частина, плечі, спина, пах, груди) та кінцівок. Вибір хронологічних меж для дослідження – від праслов’янського періоду до першої третини ХХ століття – зумовлений насамперед тим, що до кінця згаданого періоду лексикографічна палітра української лінгвістики мала передусім національномовне опертя. Обстежений матеріал від праслов’янської мови до кінця 30-х років ХХ століття дає підстави говорити про те, що основні підгрупи найменувань тулуба та його частин почали формуватися саме в дописемний період (*tělo, *рlъtь; *pojasъ; *červo, *puzo; *pǫpъ; *dupa, *gǫzъ/*gǫza ‘задня частина тіла нижче спини’, *zadъ; *grǫda, *lono, *pьrsь /*pьrsi ‘груди’; *xvostъ’ та ін.). Частина праслов’янських сомонімів окремих груп не формувала (*bokъ, *čerslo ‘поперек, пояс, стегна’, *gybadlo ‘рухомий орган’). У подальшому ці групи, зберігаючи давні назви (тіло, плоть, бік, пояс, чересла, хвіст, перси, груди тощо), поповнювалися новими лексемами (тулуб, поперек, поперечник, крижі, крижно, здух(о)вина ‘підребер’я’, пах, живіт, куприк, підхвістя, груднына, надчерев’я, причерев’я, середчерев’я, підчерев’я, зарамення, межирам’я, надрам’я, передпліччя, міжребрина, підреберря / підребрів’я). Інколи в проаналізованих джерелах трапляються запозичення з інших – слов’янських (польські лексеми барк ‘частина руки від плеча до ліктя’ та межикрочча ‘промежина’) та неслов’янських (імовірно, угорське ґелево ‘товстий живіт’) мов.