ТЕОРІЯ ПЛАСТИЧНОЇ ТЕЧІЇ ДЛЯ МАТЕРІАЛІВ З ПЛОЩИНОЮ ТЕКУЧОСТІ

Анотація

Для опису текучості сталі використовується узагальнений варіант теорії течії з комбінованим зміцненням у припущенні, що поведінка матеріалу на піку-зубі течії і подальше різке падіння напружень пов’язане з вивільненням дислокацій. Особливість теорії полягає у тому, що вона добре описує не монотонність течії, площину текучості і подальше зміцнення, а також вплив ефекту Баушингера на площині текучості та на ділянці зміцнення. У класичній моделі ідеальної пластично-пружної поведінки пластична текучість зразка розглядається як однорідний процес. Вважається, що неоднорідності у формі смуг Людерса підтверджують зсувний характер деформації текучості. Експериментальні дані [1, 2, 3] показують, що пластична деформація в умовах одноосьового розтягу і тиску пов’язана з розповсюдженням фронту текучості, який розділяє зразок на області пружної деформації та області пластичної деформації, де деформація дорівнює деформації Людерса εL. У роботі показано, що область нестабільної пластичної деформації, що розповсюджується на макрорівні, є областю перервної деформації. Приймаються дві основні гіпотези нестабільної пластичної течії. Перша гіпотеза, що описана у [1], стверджує, що існування верхньої межі текучості пов’язане з затримкою дислокацій у «атмосферах» навколо атомів нітрогену та вуглецю. У результаті для початку руху дислокаціям необхідно подолати більший супротив цих атмосфер. Друга гіпотеза, описана у [2], пов’язує падіння напружень із збільшенням кількості дислокацій. Таким чином, із збільшенням кількості рухомих дислокацій зменшуються мінімальні напруження, що необхідні для початку руху інших дислокацій. Одноосьову модель розповсюдження дислокацій [4], що пов’язує падіння напружень на початку текучості, було розширено та використано для опису перервної деформації кручення сталевих стрижнів на основі експериментальних даних [5].