АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ АЛГОРИТМІВ РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧІ В’ЯЗКОПРУЖНОСТІ

  • А. В. Столярова
  • К. Барау
Ключові слова: нелінійна задача, параметри алгоритму, ефективність алгоритму, в’язкопружність, ітераційний процес, метод скінченних елементів, програмна реалізація.

Анотація

Розширення можливостей різноманітних девайсів для виконання різних задач проєктування елементів конструкцій вимагає покращення ефективності роботи залучених у розрахунках обчислювальних алгоритмів. У роботі описано два варіанти алгоритмів розв’язання задачі в’язкопружності для визначення напружено-деформованого стану конструкцій. Для описання в’язкопружної поведінки матеріалу конструкції використовуються інтегральні рівняння спадкової теорії Больцмана-Вольтера із ядрами різницевого типу. Для їх розв’язання використовується метод скінченних елементів у поєднанні з ітераційною процедурою за часовою змінною. Алгоритм ітераційної процедури передбачає дискретизацію відрізку часу із подальшим розв’язанням лінеарізованої задачі на кожному проміжку часу. Одним із варіантів дискретизації за часом є застосування рівномірного кроку. Іншим варіантом, що враховує особливості кривої деформування матеріалу, є обчислення кроку залежно від величини ядра релаксації віднесеного до кожного проміжку часу. Такий підхід дозволяє згустити сітку дискретних значень за часом у діапазоні, де кривизна кривої деформування більша, і зробити її розрідженою в діапазоні, де крива близька до прямої лінії. На основі обох варіантів алгоритму створено пакет прикладних програм для розв’язання просторових задач в’язкопружності. За допомогою програмного пакету проведено низку обчислювальних експериментів для розрахунку в’язкопружної задачі для гумового порожнистого циліндру під дією внутрішнього тиску із затисненою зовнішною циліндричною поверхнею. Як різницеве ядро використано ядро Ю.М. Работнова. Чисельні розв’язки показують, що алгоритм розв’язання задачі в’язкопружності із другим варіантом вибору кроку дає більш адекватні результати, ніж при рівномірному розбитті. Машинний час розрахунків у обох випадках різниться несуттєво.

Посилання

1. Xu Q., Engquist B., Solaimanian M., Yan K. A new nonlinear viscoelastic model and mathematical solution of solids for improving prediction accuracy. Scientific Reports. 2020. Vol. 10. Issue 2202. P. 1–10. DOI: 10.1038/s41598-020-58240-y.
2. Numerical modeling of seismic wave propagation in viscoelastic isotropic media in the presence of topography / Liu X. et. al. SEG Technical Program Expanded Abstracts. 2017. P. 4039–4044. DOI: 10.1190/segam2017-17634331.1.
3. Маслов Б.П. Застосування квазілінійної моделі в’язкопружності для прогнозування повзучості неоднорідного геологічного середовища. Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія фізико-математичні науки. 2019. № 1. С. 122–125.
4. Cho K.S. Springer Series in Materials Science. Dordrecht : Springer, 2016. Vol. 241 : Viscoelasticity of Polymers: Theory and Numerical Algorithms. 612 p. DOI: 10.1007/978-94-017-7564-9.
5. Spinu S., Cerlinca D. A robust algorithm for the contact of viscoelastic materials. IOP Conference Series: Materials Science and Engineering: proceeding of the ModTech International Conference – Modern Technologies in Industrial Engineering IV (Iasi, Romania, 15–18 June 2016). 2016. Vol. 145. Issue 4.
№ 042034. DOI: 10.1088/1757-899X/145/4/042034.
6. Zhang W.X., Yang L.M. A New Computational Approach for Viscoelasticity. IOP Conference Series: Earth and Environmental Science: proceeding of the 4th International Conference on Water Conservancy, Hydropower and Building Engineering (Lanzhou, China, 3–5 July 2020). 2020. Vol. 560. № 012021. DOI:
10.1088/1755-1315/560/1/012021.
7. Xu K., Tartakovsky A. M., Burghardt J., Darve E. Learning viscoelasticity models from indirect data using deep neural networks. Computer Methods in Applied Mechanics and Engineering. 2021. Vol. 387. № 114124. DOI: 10.1016/j.cma.2021.114124.
8. Bao X., Liu J.-B., Li S.-T., Wang F. A new viscoelastic artificial boundary with improved numerical stability in explicit calculation of wave propagation problems in infinite domains. Computers and Geotechnics. 2022. Vol. 145. № 104698. DOI: 10.1016/j.compgeo.2022.104698.
9. Киричевский В.В. Метод конечных элементов в механике эластомеров. Киев : Наукова думка, 2002. 655 с.
10. Вакал Л.П. Генетичні алгоритми як інструмент розв’язання нелінійних крайових задач. Комп’ютерні засоби, мережі та системи. 2015. № 14. С. 16–23.
Опубліковано
2024-05-30
Як цитувати
Столярова, А. В., & Барау, К. (2024). АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ АЛГОРИТМІВ РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧІ В’ЯЗКОПРУЖНОСТІ. Computer Science and Applied Mathematics, (1), 84-91. https://doi.org/10.26661/2786-6254-2024-1-10
Розділ
РОЗДІЛ III. КОМП’ЮТЕРНІ НАУКИ