НАЙМЕНУВАННЯ НА ПОЗНАЧЕННЯ СКЕЛЕТА Й КІСТОК В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ХІ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті розглянуто статус остеонімічних (від гр. ỏστέον ‘кістка’) найменувань на позначення частин організму людини і тварини та уточнено їх параметризацію в межах відомих сьогодні класифікацій соматичних назв. Об’єкт дослідження – найменування скелета, кісток та кісткових з’єднань, засвідчені в пам’ятках української мови різних стилів та жанрів, а також у словниках ХІ-першої третини ХХ століть. З-поміж остеонімічної лексики ми, слідом за автором однієї з найпоширеніших класифікацій соматизмів О .Кочеваткіним, виокремлюємо такі підгрупи: 1. Назви кісткової системи організму загалом. 2. Найменування кісток голови. 3. Номени кісток тулуба. 4. Назви кісток верхніх кінцівок. 5. Іменники на позначення кісток нижніх кінцівок. Однак обґрунтовано думку про те, що номени м’язів та їхніх частин не є складниками кісткової системи, оскільки мускулатура становить окрему систему організму людини й вищих тварин, і тому ці найменування заслуговують на власне, окреме від номенів кісткової системи, місце у класифікації соматичних найменувань. Натомість до остеонімів зараховано назви кісткових з’єднань (артроніми) як пасивну частину опорно-рухового апарату. Формування основного фонду остеонімічної лексики почалося в праслов’янський період. Із-поміж реконструйованих найменувань розгляданої семантики найбільшу кількість становили назви кісткових з’єднань, дещо менше виявлено найменувань кісток та кісткової системи загалом, а також назв кісток голови. Проаналізовані джерела ХІ–ХІІІ століть засвідчують незначну кількість остеонімів, котрі майже всі успадковані з попереднього періоду розвитку української мови. Небагато найменувань кісток зафіксовано і в середньоукраїнській мові (це здебільшого назви суглобів, нижніх кінцівок та найменування плечей та спини). Інтенсивне зростання кількості остеонімічних назв спостерігається із другої третини ХІХ століття, що зумовлено розвитком передусім медичної (як народної, так і академічної) сфери на території України. Зберігши деякі давні назви, активно поповнюються новими лексемами групи найменувань нижніх кінцівок, а також назв кісток тулуба. Менше засвідчено іменників на позначення кісток голови. Основним способом творення найменувань кісток були морфологічні (суфіксація, рідше – конфіскація та основоскладання) та неморфологічні (семантичний) способи.