НАЗВИ КІНЦІВОК ТА ЇХ ЧАСТИН В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (ХІ-ПЕРША ТРЕТИНА ХХ СТ.)

Анотація

Стаття присвячена історії становлення одного з найбільш давніх за походженням шару лексем, які використовувалися на позначенням кінцівок людини і тварини від праслов’янської доби до кінця першої третини ХХ століття (тоді українське словникарство мало передусім національномовне підґрунтя й не містило значної кількості іномовних елементів). Встановлено, що з-поміж сомонімів праслов’янської мови найбільше реконструйовано назв нижніх кінцівок та їх частин (*golenь ‘частина ноги від коліна до ступні’, *gomolъka ‘гомілка’, *xodidlo ‘ступня, стопа’, *lapa ‘нижня частина ноги тварини’, *noga ‘нога’, pęta ‘п’ята’, *stopa ‘підошва ноги’). Дещо меншу кількість становили найменування верхніх, передніх кінцівок та їх частин (*ramę ‘плече’, *rǫka ‘рука’, *desьnica ‘права рука’, *klěšča ‘клешня’, *krilo, *kridlo та ін.). Аналіз писемних джерел пізніших періодів розвитку української мови засвідчує, що основні лексеми на позначення кінцівок були успадковані з праслов’янської мови (рука, лапа, плече, десниця, нога, стопа, гомілка тощо). Обстежений матеріал свідчить про те, що в мові ХІ–-XVII століть арсенал найменувань кінцівок поповнювався нечисленними новотворами (шюица ‘ліва рука’, лѣвица ‘те саме’, правица, долонь, лѧдви ‘стегна’). Найбільш активно сомонімний фонд розширився в новій українській мові, чому сприяв процес формування української медичної термінології (кінчина, кінцівка, правша ‘права рука’, палюх, мізинок, мізільник, вказівець, зап’ясток, вертепанци ‘вертляві ноги’, сулига ‘стегно’, сидючка, жижка ‘частина литки під коліном, піджилок’). У ході розгляду структурних особливостей виявлених назв кінцівок встановлено, що основна їх кількість – це суфіксальні похідні, але з часом склад сомонімів почав поповнюватися за рахунок нечисленних конфіксальних утворень (подъшьва, передручча та ін.) та універбатів (два палци, мѣзиной и бεзѣмε(н)ной > мізинок, мізільник, палецъ указательный – вказівець).