АНТРОПОМОРФНІ МЕТАФОРИ В ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ

Анотація

У статті розглядається специфіка реалізації символіко-метафоричного образу людини в поетичній мові Тодося Осьмачки. Стверджується, що поетичний доробок Тодося Осьмачки являє собою унікальне поєднання витоків національного світосприйняття та символістських модерних пошуків, а вивчення авторських ідіостилів є передумовою якісного вивчення історії національної художньої мови. Описано індивідуально-авторські образні паралелі: народ – рілля, люди – кістяки, селяни – ґрунт, чекісти – вовки, а також варіанти традиційної для символістів моделі перенесення «людина – місто» як наслідку взаємопроникнення емоційного світу людини та технократичної цивілізації. Застосовано порівняльний метод та семно-компонентний аналіз, що дозволяє проаналізувати структуру метафоричного (символічного) значення, установити співвідношення компонентів-сем, вивчити семантичні процеси, які відбулися у разі створення метафоричних бінарм та поширених метафор із компонентом людина або таких, що відповідають парадигмі цього образу. Як фактичне джерело свідомо вибрано твори різних періодів творчості поета, оскільки це дає змогу простежити розвиток образних парадигм. Обґрунтовується потреба дослідження всіх образів-символів та метафор, зокрема й таких, що не належать до найпопулярніших за частотністю вживання, позаяк більшість ідіостилістичних домінант не є константами, з плином часу частотність і символічне наповнення образу може змінюватись, модифікуватись, популярні в ранній період творчості моделі перенесення переміщуватимуться на периферію. Зазначається, що в поетичних творах помітною тенденцією у разі створення образів сучасників є чіткий розподіл їх за соціальними групами. Із глибоким розумінням трагічності ситуації поет утворює образи тогочасного селянства, змальовуючи місто і село як антагоністичну пару, уводить до текстів негативно конотовані образи комсомольців та чекістів. Поетична мова Тодося Осьмачки розглядається крізь призму символістської поетичної традиції.