ПОЕТИКАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ ТА АКСІОЛОГІЧНА СЕМАНТИКА ІТАЛІЙСЬКОГО ПРОСТОРУ В РОМАНІ ТОМАСА НЕША «НЕЩАСЛИВИЙ МАНДРІВНИК» (1593 Р.)

Анотація

У статті досліджено специфіку поетикальних стратегій, що застосовані єлизаветинським письменником Томасом Нешем (1567–1601?) для формування італійського простору та його аксіологічної семантики в романі «Нещасливий мандрівник» (1593). У цій розвідці встановлено роль впливу перекладної італійської новелістики, авторської позиції в міжконфесійному розбраті (затятий англіканин) та його власного мандрівного досвіду на художню репрезентацію Італії у цьому романі. Під італійським простором автори статті пропонують розуміти сукупність описів італійських географічних локацій, пам’яток культури та традицій, які набувають у романі Томаса Неша емоційно забарвлених оціночних характеристик та супроводжуються імпліцитними аксіологічними вердиктами, які автор виносить чужому для нього світові, щоб застерегти своїх співвітчизників від негативних наслідків італоманії. Італійський простір відтворено через опис реальних географічних локусів (Рим, Венеція, Флоренція, Неаполь), значущий для світової культури «місць пам’яті» (Сікстинська капела, будинок Понтія Пілата, руїни театру Помпеї, могила Папи Римського Григорія VI, катакомби Прісцилли), а також вигаданих локацій (вілла купця). Деталізація простору супроводжується емоційно-оціночними коментарями Джека Вілтона (героя-наратора), а авторська іронія сприяє створенню сатиричного ефекту, що зумовлений негативним ставленням письменника до італоманії. Негативна імагопозиція Неша щодо Італії та італійців, яка вперше була продемонстрована в памфлеті «Пірс Безгрошовий» (1592), набуває в романі розлогішої художньої репрезентації, внаслідок чого романний текст інколи перетворюється то на своєрідний рупор експліцитної критики, то на сповнену іронії комунікацію з читачем, який після читання твору мав би утриматися від популярної серед тогочасних англійців подорожі в Італію.