МОДЕЛІ ЛІДЕРСТВА ТА СТИЛІ КЕРІВНИЦТВА В МІЖНАРОДНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

Анотація

Досліджено моделі лідерства та стилі керівництва в міжнародному менеджменті. Обґрунтовано, що сучасна система управління характеризується тим, що головною цінністю є людські ресурси, які є запоруко успішної діяльності, а не матеріальна складова. Доведено, що усвідомлення важливості людських ресурсів дозволяє визначити їх значущість для успішного функціонування на внутрішньому ринку та виході на іноземні, що ідентифікує перехід від індустріального типу економіки до економіки, основою якої є знання, інформація та технології. Визначено, що успішність управляння та результативність міжнародної діяльності значною мірою обумовлена ефективністю управлінні, в якому ключова роль відводиться лідеру. При цьому лідерство розглядається як процес впливу на формулювання ключових цілей суб’єкта господарювання, мотиви та стимули поведінки, а також формування сприятливого середовища для розвитку корпоративної культури. Обґрунтовано, що характерними рисами людини-лідера є: чесність, здатність до праці з людьми, виваженість, котрі, як правило, заміщуються певними особливими ознаками, притаманними певній культурі, що обумовлює невідповідність між теоріями лідерства. Доведено, що бізнес-лідер мають володіти певними навичками, які досить часто визначаються особливостями культури, є лідери, які досить добре виконують надані інструкції, дотримуються певних правил, прописаних керівництвом, і надають гарантії того, що всі працівники будуть їх дотримуватися. При цьому можливим є прояв екстремальної поведінки у випадку, коли відмовляються слідувати інструкціям та відмовляються вживати дій, що дозволять знайти компромісне рішення. Визначено, що лідери – це носії унікальних знань, володарі інтуїції та інстинктів, котрі дуже часто використовують і приймають правильні рішення. Важливо також розвивати зазначені здібності через збір та накопичення інформації, навчання, емоційність, інтелект, досвід. Аналіз іноземного досвіду показав, що лідерство може бути ефективним лише за умови побудови ефективної узгодженої взаємодії в колективі та комунікації між її членами. Адже людина-управлінець формулює завдання для нижчих ланок ієрархічної структури через взаємодію та комунікаційні зв’язки з нижчими рівнями управління. Проте лідери є агентами змін для кожної конкретної компанії.